Отзывы о книге Місто — стр. 5

Дуже й дуже добре, як для української літератури. Цю книжку не завадило б включити в шкільну програму, я гадаю. Роман, про який можна багато говорити, копати глибоко, але мало з того добра . Тільки зрозумійте мене правильно! Твір чудовий і автор просто геній, але який огидний же цей "СтеФан". Така вражаюча ницість під прикриттям інтелекту! Я його зненавиділа з першої сторінки і дуже сподівалася, що в кінці він попаде під якийсь трамвай, а все навпаки вийшло. Зворушила наступна фраза " Розмова далі не клеїлась, попрощалася вона холодно, немов він величезну кривду їй вчинив, і хлопець вийшов, переймаючись до неї пошаною, якось схвильовано ррзуміючи, що жінка продається, а людина - ні."

В анотації до твору Валер'ян Підмогильний описаний Юрієм Смоличем :

Найбільш інтелектуально заглиблений, душевно тонкий, найбільш інтелігентний

Прочитавши "Місто" я не можу не погодитись з критиком : в романі відчувається неабияка сила слова, здається ніби рядки переливалися дивовижною мелодією в голові автора і переносились на папір, перетворюючись в...у щось таке, від чого перехоплює подих, хочеться читати, читати-зачитуватись. Одним із найбільших вражень від твору були періодичні зустрічі головного героя - Степана Радченка - з "поетом Вигорським". Я уважно й повільно вчитувалась в їхні діалоги, суперечки : справді настільки інтелектуально заглиблені, що починаєш вважати себе йолопом, що не прочитав жодної книги за все життя, хочеться отак взяти і заповнити цю прогалину! Одна моя…

Довго-довго мені радили прочитати «Місто» Підмогильного, казали, що більш європейського роману в українській літературі годі й шукати. І все ж таки, в одним сонячний і привітний день, я наважився взятися за цей роман. Початок для мене був дуже нудний, вже з поспіхом перегортав одну сторінку за іншою, не було видно мені краю тої книги, що була взята в бібліотеці. Після місячних страждань, і не тільки над цією книгою, я закінчив читати.

За цей тяжкий місяць, як і будь-який інший в цьому році та взагалі в усьому житті, я переконався в тому, що в цьому урбаністичному романі все ж таки є засади європейського стилю, але він не зміг заглушити для мене традиційної української плаксивості над людською долею. Вам не було більше про що писати? Не розумію я цього! Підмогильний безперечно зміг…

"Спочатку ти підкорюєш Київ. А потім не встигаєш помітити, як сам стаєш Києвом. От що таке - по-справжньому вічне місто" Брати Капранови "Щоденник моєї секретарки"

"Місто" Валер*яна Підмогильного - єдина книжка, окрім підручників, яку за 10 років навчання я брала у шкільній бібліотеці (все інше з легкістю читалося з екрану комп*ютера...) та зачитувалась нею у маршрутівках, на уроках, на перервах, вдома, на вулиці, всюди, де тільки встигла побувати за ті 2-3 дні захопливого читання. Які тонкі та чудові порівняння, так бережно і клопітливо підібрані епітети, які афоризми, яка життєва мудрість у кількох влучних словах! Можливо на таку мою суб*єктивну точку зору впливає і неабияке захоплення Гі де Мопассаном, який став певною школою для українського письменника... Та і недарма критики…

Как можно быть свободным, Эвкрит, когда имеешь тело?

Вечно актуальная тема: село в городе. Пардон.

Степан Радченко - главный герой, выходец из украинского села, стоит на палубе корабля, который плывёт к Киеву по Днепру. Стоит, наполненный мечтами о том, как он переплюнет собственного односельчанина, как выучится и будет жить в большом городе, как станет успешным... И всё бы хорошо, да вот плыл Стёпа в Киев, а заплыл в такие грёзы, что мама не горюй! Он ненавидел город, но со временем пришёл к мысли, что не ненавидеть его нужно, а завоевать. И попытался... Эта история о том, как порой человек оказывается в плену собственного тела, собственных желаний и амбиций, как некоторые люди готовы идти по головам других. История о вечной борьбе добра и зла. История о случае, когда…