Украинский вопрос в Российской империи

Читаючи чергову роботу з історії російсько-українських стосунків, постійно спадає на думку, що кожного разу, коли в ХХІ столітті починається розмова на цю тему, оживають привиди ХІХ століття, в якому Росія інтелектуально безнадійно застрягла. Нічого нового з того часів тамтешня еліта придумати так і не змогла, і тому продовжує використовувати той самий набір – «ми – единый народ», «украинский – всего лишь диалект русского», «украинский придумали поляки/австрияки/глупые украинцы» та інші нафталінові аргументи – яким виповнилося вже років 200 і які лише в російській національній свідомості зберігають таку гостру актуальність, яка дозволяє їм використовувати їх знову і знову. Якими б впевненими у власній величності не були русскіє, їхня бравада (з очевидним присмаком образи) приховує…

Прекрасная книга. Это не голая теория и не скучное изложение событий. Автор строго придерживается нейтральной точки зрения, развертывая перед нами картину динамического взаимодействия двух главных акторов (и вороха второстепенных) - царского правительства и украйнофильского дворянства/интеллигенции - с постепенно смещающейся точкой равновесия. Две стороны имели перед собой четкие задачи, картинки "идеального отечества", первые - триединую русскую нацию, вторые - формирование украинской. Исход не был предрешен, и определенные действия главных акторов этой драмы могли привести к иной картинке современности.