Отзывы о книге Повість полум'яних літ (сборник) — стр. 2

Сильна книга - страждання народу, знущання катів, людська покірність, гнів, зраза і звитяга - все це описано так, що проймає. Хоча читач і не може в повній мірі це осягнути, бо не відчувавав ніколи, тай дай Боже, щоб ніколи не відчув того горя, того лиха.

На мою думку, Довженко сильно вже нелюдями описав німецьких солдат та офіцерів, всі поголовно кати, садисти, завойовники. Розумію - так потрібно, щоб створити образ, щоб набрати побільше ненависті проти них... Однак і з того боку були звичайні люди, котрі не хотіли війни, стали жертвами обставин, залишись Людьми навіть в таких важких умовах.

Трохи коробить читати таку собі Soviet Propaganda Lite - де є біле і чорне, добро і зло. А Червона армія та партизани - мов ангели небесні.

Хмм. Сильний твір, дійсно сильний. Особливо тепер, коли частина України знову в огні, коли її земля полита кров'ю загиблих, а на людей знову накинули ярмо. І особливо для мене, бо я бачу все це на власні очі. Читаючи, невільно порівнювала ті часи і сьогодення, ту війну і теперішню. Боляче навіть згадувати, якою вона була - рідна земля:

в отсій неймовірно багатій і щедрій країні.

І мені стало моторошно, коли я прочитала такі пророчі слова, адже теперь, через стільки років, стільки десятиліть, все сталося саме так. Від слова "нація" - один лише прикметник, та й тот з сумнівним змістом. Брат брату ворог, тільки і думай, з якого боку прийде загибель.

— Але, Людвігу, ти мусиш знати: у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один…

Ох, дуже важко читати про війну. Завжди було важко, а зараз - майже неможливо. Але треба. Треба читати про хлопців, які до останнього подиху, до останньої краплі крові стояли за безцінний скарб свій, за Батьківщину. Про героїв, яких боялися. Про народ, що навіть умираючи, наводить жах на своїх убивць. І про дівчат треба читати, таких, як Олеся і Христя, які прощають або страшно мстяться. І про дезертирів, і поліцаїв, з яких потім виходили найлютіші, найвідважніші партизани. Про кров, і рани, і несправедливість, і непотрібність воєн, у яких немає переможців і переможених, а є тільки загиблі і ті, що вижили.

У ході підготовки до ЗНО,до моїх рук потрапила книга Олександра Довженка "Україна в огні" Я вважаю це шедевром не тільки української літератури,але і усієї світової. Книга з перших сторінок заворожила мене,і було відчуття що я не читаю,а сам перебуваю в центрі подій.У кіноповісті розповідається про село Тополівку,та сім'ю Запопожців . Лаврін відправляє своїх 5 синів в Червону армію,а сам з донькою Олесею та дружиною Тетяною залишається в селі.Село окуповують гітлерівці,і тут нам показують відносини окупанта з простими українськими селянами.Наскільки реалістично показаний кожний герой.Це-фантастично.Особливу увагу я приділив герою Еріку фон Краузу та його сину Людвігу,а також коханню Олесі і танкіста Василя Кравчина.У коханні Олесі і Василя я помітив нотки сентименталізму,передачу…

Знаете за что я люблю рассказы? За то, что в очень маленьком объеме вмещается огромный смысл. "Воля до життя" - это именно такое произведение. В центре рассказа история врача, работавшего с больными во время Великой отечественной войны. И конечно, слушатель задает главный вопрос - а есть ли какая-нибудь особенная история, особенная личность, которая впечатлила эскулапа. и, конечно же, ответ положительный. Тут мы узнаем историю Ивана Карналюка - разведчика, который до войны был самым обыкновенным пастухом в селе. Ему бомбой оторвало руку, он долго не мог получить медицинскую помощь, а когда все-таки врачи взялись за него было уже поздно... Уже все перестали верить в его спасение. Все, кроме самого Ивана. И только благодаря его воле к жизни, благодаря его собственным усилиям и желании…

Люблю Довженка. Тим паче, що це твір про війну. П'ять зірок для такої кіноповісті - це ще мало. Сто відсотків варто читати.

Очень много мыслей было по ходу чтения, буквально на каждое предложение приходило понимание ситуаций и поступков, обвинения и оправдания героев. Постараюсь собрать мысли в кучу, не уверена, что выйдет последовательный отзыв, скорее такой же эмоциональный, как и повесть.

Читая, хотела увидеть причины, почему повесть была запрещена Сталиным, почему так долго не видела свет ни в печатном, ни в киноформате, в чем же было противоречие политике партии?

Довженко показывает патриотизм. Но не советский патриотизм, замешанный на слепом романтическом воспевании армии. А патриотизм в своих естественных двух проявлениях. Патриотизм мира - это любовь в Родине, и патриотизм войны - это ненависть и жажда мести врагу. Любовь никогда не даст столько сил, как жажда мести за свои убитые семьи, именно…

Україна в огні - скільки трагічних сторінок було в історії моєї рідної, найкращої в світі України! Не порахувати. Одна з них - Велика Вітчизняна війна. Саме вона забрала мільйони життів, скалічила людські долі, українську землю. Геніальний Олександр Довженко в своєму творі "Україна в огні" розказав про страждання наших дідів, прадідів в страшні часи війни. Історія жителів одного села - Тополівки - так схожа на історії інших регіонів України під час війни. Страждали люди, страждала Україна. Українців розстрілювали, багатьох відправляли на роботи в Німеччину, хати палили. Проте ми - незламний народ, нас не злякати вбиствами, смертями, паплюженням нашої гідності. "- Україна, Україна! - Хрипів Людвіг, оглядаючись навкого. Водянисті очі його світились захопленням. - О, страшна земля... -…

Великолепно, просто великолепно. Героизм, неповторимый надрыв, присущий украинскому народу, патриотизм. Довженко действительно гений того времени. Я даже не знаю что сказать. Пусть автор говорит за меня.

— За що ми б'ємося? За що умираємо? — Голос Кравчини затремтів од глибоко напруженого хвилювання, і хвилювання передавалось бійцям. — Вороги наші б'ються за особисті багатства, за владу над нашою землею. Наші друзі воюють за мир, і лад, і радості багатого, щасливого життя своїх країн і здивовано питаються один у одного по кабінетах: за що ж бо бореться українська радянська людина? За стільки, мов, доларів або марок, як німецький, чи не за стільки? За стільки гектарів землі, як Гітлер обіцяє кожному солдату? Ні, не за стільки, брати. Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за…

За честь! За правду! За народ! За Батьківщину!!! За Україну!!! Книга просто пронизлива, правдива і надзвичайно патріотична. У світлі теперішніх подій набуває нового, сповненого новими істинами сенсу. Як не прикро звучали слова "У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників." але вони правдиві для тих у кого "душі маленькі, кишенькові, портативні..." Сім*я Запорожців справжні герої, яких на наших безкрайніх просторах просто безліч. Слава Україні!