Лучшие книги Ивана Семеновича Нечуй-Левицкого

Іван Нечуй-Левицький (—1918) — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози. До нашого видання увійшли повісті «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я», а також п’єса «На Кожум’яках».

«Кайдашева сім’я» поєднує в собі неперевершений гумор, яскраві українські образи, неповторний національний колорит і нотку смутку. Повість побачила світ 150 років тому, а й досі не втратила своєї популярності. У світовій літературі мало який твір може похвалитися такою славою серед багатьох поколінь.

Імена героїв повісті для українців стали загальними, п’єси за цією книжкою не сходять зі сцен театрів, а нещодавно на екрани вийшов серіал, який переніс персонажів «Кайдашевої сім’ї» в сучасне життя.

Чому ж ми так любимо цю книжку? Бо вона про нашу здатність весело ставитися до життя, про наші стереотипи, примхи, хиби та слабкості. Про те, що нас єднає та розділяє. Про нашу різноманітність і вміння бути сильними в будь-якій ситуації.

«Кайдашева сім’я» — реалістична соціально-побутова повість класика української літератури Івана Нечуя-Левицького. У творі описано події, що відбувалися у великій сільській родині Кайдашів. Конфлікти усередині сім’ї зображено з гумором, проте добре ставлення до сварливих Кайдашів не перешкоджає автору безжально критикувати суспільний лад, спосіб організації громади, поведінку духовенства, які призводять до зубожіння людського духу.

«Усе змішалося в домі» Кайдашів, коли старший син Карпо одружився з Мотрею. Дівчина — «серце з перцем» одразу не сподобалася прискіпливій свекрусі. Стіни Кайдашевої хати двигтіли від сварок. А коли молодший Лаврін привів наречену Мелашку, то про мир і злагоду забули назавжди! У цій повісті так легко впізнати будні багатьох українських родин. Тут усе як у житті: сміх і сльози, пристрасть і прикрощі, мрії, що розбиваються об землю, і найголовніше — всепереможна любов!

Читачам пропонуються вибрані твори Івана Семеновича Нечуя-Левицького (1838–1918). Навряд чи треба представляти знамениті повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», оповідання «Афонський пройдисвіт», нарис «Вечір на Владимирській горі», що ввійшли до золотого фонду вітчизняної літератури. Іван Франко назвав Нечуя-Левицького «колосальним, всеобіймаючим оком». Глибокий психологізм, тонкий аналіз суспільної кризи, якої зазнав український люд за пореформеної доби, увага до побутових деталей — усе це робить творчість автора визначним явищем у вітчизняному письменстві. Видання адресоване широкому загалу шанувальників українського слова.

Повість Івана Нечуя-Левицького (1838—1918) “Микола Джеря” — справжня енциклопедія українського життя XIX століття. Микола Джеря шукає правди і справедливості, завжди стає на захист принижених. Разом з героєм, змушеним утікати від розправи, ми мандруємо Україною, стаючи очевидцями різноманітних, часто несподіваних та напружених подій. Навіть повернувшись через двадцять років додому вже сивим дідусем, Микола не втратив почуття людської гідності, невгасимої гордості, сміливості та прагнення до волі.

Иван Нечуй-Левицкий - один из выдающихся прозаиков украинской классической литературы конца XIX - начала X столетия. Великолепно зная быт украинского духовенства, писатель в повести "Старосветские батюшки и матушки" создал реалистические образы тех, кто одурманивал и эксплуатировал народ. Это произведение - острая сатира на попов-карьеристов, стяжателей, смотревших на крестьян как на своих врагов и нещадно обиравших прихожан.

Середина ХІХ століття. У Києві набувають популярності просвітні твори, утверджуються ідеї народництва. Молоде студентство надягає українську свитку як знак своєї національності, як символ гордості за свою культуру, як протест проти деспотизму до українського народу. Починають лунати заклики до навчання простого люду: створення народних шкіл, видання книжок рідною мовою... У центрі повісті — декілька поколінь київської інтелігенції. Одні — віддані прихильники тодішнього ладу, інші — готові плекати й поширювати науку, рідну культуру. Чи подолають ці ідеї опір царського самодержавства? Чи не затягнуть цих щирих поривань чорні хмари імперської системи, що вже нависли над тонкими променями українського пробудження?

Єремія Вишневецький — історичний персонаж, жорстокий магнат, відомий своїми розправами над повсталими козаками та селянами. У романі видатного українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького розповідається про життя князя Вишневецького, яке переплітається з трагічною історією України XVII століття, де живі заздрять мертвим, а запеклого ворога важко відрізнити від рідного брата.
У виданні також представлені інші історичні твори Нечуя-Левицького. Нариси «Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом» і «Брюховецький та Тетеря» подають читачеві достовірну картину народно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та змальовують початок страшної української Руїни.
Видання адресоване широкому загалу шанувальників вітчизняної літератури.

Повесть

До збірки класика української дожовтневої літератури І. С. Нечуй-Левицького (1838–1918) увійшли повісті, оповідання та нариси, в яких глибоко змальовано життя села, зокрема його побут, соціальні конфлікти, психологія, мораль. Піддано нищівному викриттю монастирських ченців, оспівано багату українську природу. Головні лейтмотиви цих творів — заклик до людської активності, перебудови світу, утвердження краси людського буття.
Книга видається до 150-річчя від дня народження письменника.

"Бурлачка" — один з найцікавіших творів Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Канва твору на перший погляд нехитра — це історія молодої селянки. Проте ця простота — це тільки ще одне підтвердження того, що справжній майстер вміє говорити просто про складні речі. У повісті насправді переплітаються кілька історій: це й долі людей, це й історія зародження в Україні містечок, і доля українського села й української ментальності при переході до капіталістичного ладу.

Життя власне самої Василини — це розповідь про те, в яку халепу можуть загнати людину недосвідченість разом з марнославством і бажанням "красивого життя", як юність, наївність, щирість і довірливість легко потрапляють у пастку, зіткнувшися з хитрістю й підступністю, вирядженими в яскраві барви й солодкі слова, це історія про безпорадність людини, яка зросла серед правди сільських столітніх звичаїв, перед цинізмом і облудливістю чужої моралі; історія про те, як, зневірившись і втративши все гарне, що було в її житті, не маючи надії на те, що життя ще може повернутися світлим боком, людина знаходить у собі сили жити далі, шукає і знаходить стежку, яка виведе її з нетрів, у які вона необачно забрела.

Проте повість "Бурлачка" — це не просто історія кохання та життя молодої жінки. Нечуя-Левицького недарма називають письменником-реалістом. Уважний і неромантичний читач знайде для себе багато цікавого, бо історія Василини — це тільки та яскрава основа, на тлі якої Нечуй-Левицький з притаманною йому гостротою й лаконізмом зумів змалювати багато серйозних і геть не романтичних речей: це й антагонізм звичаєвої моралі села, гниленької прислужницької моралі та цинізму дрібного панства й заможних торгашів; це і яскраві живі картини побуту різних верств тогочасного суспільства: селян, панської челяді, дрібних поміщиків, євреїв, ремісників, заводських і фабричних робітників, міщан; це характери і долі персонажів з різних верств – не шаблонні, вимальовані яскраво, колоритно і з гумором. Окрім усього цього, в повісті показаний період появи й поширення в аграрній на той час Україні промислових підприємств, так званих сахарень і мануфактурних фабрик. Нечуй-Левицький одним з перших в українській літературі зумів показати пов'язані з цим зміни як у побуті, так і в свідомості людей.

Демонологія – це осмислення темного, химерного та потойбічного у народних віруваннях. У цьому виданні представлено три класичні погляди на українську демонологію:

історика Володимира Антоновича, який досліджував документи відьомських процесів;
етнографа Володимира Гнатюка, який вивчав народні перекази про нечисту силу;
письменника та фольклориста Івана Нечуя-Левицького, який прагнув вписати українську міфологію в ширший європейський контекст.
Книга містить фрагменти праці Володимира Антоновича "Чаклунство: документи, процеси, дослідження", в якій зібрано та проаналізовано матеріали судових справ, пов'язаних із діяльністю демонічних істот (зазіхання засобами чародійства на життя, здоров'я і розум, застосування чаклунства з метою заволодіти любов'ю чи навпаки позбутися її, заподіння шкоди у господарстві або ремеслі тощо).

"Нарис української міфології" Володимира Гнатюка присвячений уявленням українців про різноманітних представників потойбічного світу. В праці ґрунтовно проаналізовані уявлення про чортів, домовиків, чугайстрів, водяників, болотяників, перелесників, рахманів, песиголовців, нічниць, покутників, градівників тощо.

У книжці "Світогляд українського народу" Іван Нечуй-Левицький розкриває прадавні міфологічні вірування українців. Значну увагу автор приділяє міфологічним істотам, зокрема русалкам, мавкам, полісунам і польовикам, упирям і вовкулакам тощо, а також особливостям пантеїзму в українській міфології.

Від переказів про русалок, лісовиків та вовкулаків – до історій про спалення відьом в українських селах: ці наукові праці передають дух свого часу, коли магічне мислення ще не вважалося всього лише забобонами, а віра в чаклунство була повсюдною та щирою.

У романі «Над Чорним морем» (1890) відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918) звертається до теми української інтелігенції, відкривши нову сторінку в українській прозі. Актор змальовує людей широких, прогресивних поглядів, що своєю гуманною просвітницькою діяльністю відкривали народу перспективи нового, вільною і розумного буття. Такими, насамперед, є Саня Навроцька й Віктор Комашко, герої роману, справжні подвижники, вірні раз і назавжди обраному шляху, що став їхнім життям.

Унікальна праця класика української літератури Івана Нечуя-Левицького вийшла друком вперше 1876 р.У доступній науково-популярній формі письменник викладає свій досвід осягнення світогляду рідної нації, співвідношення в ньому народних традицій, віри, науки, філософії, історії.У розповідях постають зримі образи героїв української міфології, а також самі легенди про створення світу, мирове дерево дуб, створення людей.Соковита мова, картини народного життя роблять прочитання цього забороненого і забутого твору відкриттям цілого неповторного самобутнього світу наших пращурів.

Звичайно, письменник спирався на традиції, створені його попередниками. Тут перш за все слід згадати твори Г. Квітки-Основ’яненка з їх яскравими й точними описами побуту й звичаїв українського села, з досить відчутними нотами соціальної критики. Це були явища раннього, так званого просвітницького реалізму, для якого в українській літературі був притаманний синтез реалістичного побутописання та сентименталістських і бурлескних тенденцій. Квітка створив і стійку стильову манеру, давши класичні зразки «оповіді» (монологу від особи демократичного оповідача), що міцно спиралася на фольклор (казка, пісня, побутовий анекдот), на типові звороти,…

У творчій спадщині Івана Нечуя-Левицького (1838—1918) значне місце посідають історичні твори. Славному героїчному минулому українського народу присвячено романтичну казку «Запорожці», хвилюючу повість про вільну козацьку державу – Запорозьку Січ. Письменник переносить Січ у зачарований казковий світ під дніпровськими порогами, звеличує січове козацьке лицарство, що навічно залишилося у пам’яті народній. У романі «Гетьман Іван Виговський» відтворено один з найдраматичніших періодів в історії України за часів після смерті Богдана Хмельницького. Герой роману Іван Виговський, безсумнівно, особистість складна і неоднозначна. Вболіваючи за долю…