Микола Джеря. Кайдашева сім'я (сборник)

Произведение просто гениальное! Автор с особым искусством раскрывает читателям особенности украинского менталитета: бороться со всеми вокруг, даже с родными, по любому поводу, при этом ища виноватых где угодно, только не в собственном поведении, словах и поступках! Обусловлено это отсутствием воли и желания идти на компромиссы (будет, как я сказал, или никак, но отсутствует осознание, что другая сторона тоже так думает) И как показывает настоящее, к сожалению, книга и ее посыл не утратили актуальности(

Что касается самих героев книги, то прослеживается очень неприятная черта почти каждого из них: отсутствие желания коммуникации с другими. Каждый сам господин, а другой назначается прислужником, но этот "прислужник" не соглашался на такое расписание и роль, поэтому вызревает конфликт:…

Твір просто геніальний! Автор з особливим мистецтвом розкриває читачам особливості українського менталітету: сратись з усіма навкруги, навіть з рідними, з будь-якого приводу, при цьому шукаючи винуватих будь-де, тільки не у власній поведінці, словах та вчинках! Зумовлено це відсутністю волі та бажання йти на компроміси (буде, як я сказав, або ніяк, але відсутнє усвідомлення, що інша сторона також так думає) І як показує сьогодення, на жаль,  книга та її посил не втратили актуальності(

Щодо самих героїв книги, то прослідковується дуже неприємна риса майже кожного із них:  відсутність  бажання комунікації з іншими. Кожен сам собі пан, а інший  назначається прислужником, але цей "прислужник" не погоджувався на такий розклад та роль, тому визріває конфлікт: свекрухи та невістки, дорослих…

Как мне понравилась данная повесть. Она была такая простая и понятная - иногда складывалось ощущение комедии. Читать было одно удовольствие, я не могла оторваться. И это был очень приятный сюрприз. 

Меня как будто вернуло в детство, на лето к бабушке, которая жила в частном секторе. Где были и огороды, и скот…. И очень вкусный виноград. А у соседей росли сливы, которые так хотелось посрывать и сразу съесть. От этого при чтении было очень тепло на душе. 

При этом сама история стара как мир - сложно, очень сложно уживаться большой семьей в одном месте (особенно с родителями). Мы наблюдаем за историей и жизнью одной семьи. Два сына становятся старше и хотят жениться - в дом постепенно приходят невестки. Автор показывает обычные бытовые проблемы того периода, обычные ссоры. Атмосфера сельской…

Це як «Золотой теленок», тільки компактніше, яскравіше, смачніше та й написано раніше:)

Головний герой – Остап Бендер, тобто Капронідас, - обдурює монахів, а до цього він обдурював простих людей.

Кожний монах – окремий, своєрідний характер, кожен спокушаеться по-своєму і, відповідно, кожен по-своєму реагує на шахрайство та втрату грошей.

При цьому, маніпулятивні прийоми універсальні: лестощі, їжа, випивка, секс та спрага до грошей.

Цими прийомами шахраї продовжують обдурювати людей і в 21-му столітті.

Написано красивою, проте, живою мовою, читається легко та з усмішкою.

Характери, душевні стани та емоційні реакції випасані геніально.

Звертаю увагу на те, що москальська мова (в тексті такий вираз вживається), названа там «поліцейською мовою».

У мене давно на замітці ця повість як класика української літератури. Після перегляду шикарного серіалу «Спіймати Кайдаша», знятого за мотивами даної книги, я вирішила, що мені її миттєво потрібно прочитати, так як серіал справив на мене дуже сильне враження і викликав море суперечливих емоцій.
Книга життєва, проста і буде зрозуміла кожному. Автор розповідає про сім'ю, що живе на Київщині у великому селі. Ми читаємо про типове сільське життя, яке сповнено важкої роботи, про любов, проблеми взаємин батьків і дітей, свекрух з невістками, чоловіків з дружинами.
Після прочитання книги і перегляду серіалу, я, на диво, навіть не можу сказати, що мені сподобалося більше. Вони, безумовно відрізняються. Серіал знятий на сучасний манер, і багато чого перероблено, але це його нітрохи не зіпсувало.…

Коли люди після прочитання повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" ділилися своїми враженнями, то казали, що вона читається як сміх крізь сльози. І це дійсно так.
Коли я почала читати цю повість, мені сподобалися моменти розмови двох братів про дівчат, та як Карпо залицявся до Мотрі. Дійшовши до частини, де Кайдашиха почала перекладати всю хатню роботу на Мотрю, мені перехотілося сміятися. Але подобалося, що Мотря не мовчала, а відповідала свекрусі, бо, як казав Лаврін, у неї серце з перцем. Далі між свекрухою та невісткою починалися сварки. Вони намагалися досадити одна одній, підлаштувати капості. Під час читання цих епізодів мені хотілося швидше перегорнути сторінки.
У повісті смішні та не дуже моменти ідуть поступово, змінюючи одна одну. Тому я посміхалася, коли зустрілися…

Сколько я прочитала классики, всё равно ничего мне так сильно не понравилось, как эта книга! ( ну, правда, если не брать во внимание Мумми-Троллей =) ) Здесь описана чисто моя семья: все ругаются, а потом мирятся, ругаются - мирятся. Так что в некоторых моментах, представляла себе именно своих родных. Написана книга легко, прочитать можно за 1 раз. Рекомендую!

Колись ця книга пройшла повз мене, як і інші твори автора. Тоді в шкільні роки я не готовий був сприймати класичну українську літературу бо ще не доріс до неї, ще не обсяг всю красоту української мови, та глибини її сюжетів. Нічого не можу сказати про особливий літературний стиль пана Нечуй-Левицького, в загалі як на мене мова трохи груба, часто-густо автор перескакує події наче на швидкому потягу, а часто навпаки історія тягнеться и тоді він починає детально описувати природу, навколишнє вбрання кімнати тощо. Але не дивлячись на все те автор володіє важливим моментом, вмінням подати історію. Історію яка безумовно зачепить читача за зябра і потягне його в вир смути та туги. Людські історії бувають настільки трагічні що для інших, в цьому випадку для читачів вони як своєрідна втіха що…

Про "Кайдашеву семью" я узнала лет 10 назад, когда приехала в гости к своей подруге в Киев. Она повела меня в театр  со словами, что "это классика украинской литературы и я обязательно должна это увидеть". Обстоятельства сложились так, что за ту поездку в Киев в театре я была дважды, и оба раза на "Кайдашевой семье" (2 разные постановки с разными актерами, и в разных театрах). Представление было полностью на украинском языке, но особых проблем с пониманием у меня не было, а только тысячи эмоций от увиденного.
Я была под большим впечатлением от "Кайдашевой семьи" и вот, много лет спустя, решила освежить память.
Иван Нечуй-Левицкий был яростным украинофилом и писал исключительно на украинском языке. Я пыталась найти повесть на своем родном, русском, но у меня так ничего и не вышло. Лично для…