Танці у напівтемряві кімнати

Класна українська книжка. Це письмо поглинає і заколисує. Трапляється так, що знаходиш книгу, аби від чогось відволіктися, розслабитися. Ти читаєш, але не хочеш концентруватися, хоча стиль викладу теж хороший. А потім поринаєш з головою. Зі мною сталася ця біла поезія або римована проза, чому я страшенно рада. Авторка пише цікаво, а сама книжка талановито структурована. Читаючи, мені часто хотілося виписувати фрази як афоризми. Так особливо ніжно пишуть про тих, кого люблять. Як і в житті, визнання і замовчування тісно співіснують в цих оманливо-простих історіях. Я з тих читачів, для яких почуття, недомовки – це важливіше за сюжет. Не могла заспокоїтися, доки не завершила читати.

Эта книга – не история любви, а одна сплошная Любовь. При чем о ней прямо почти ни разу не сказано, но бросьте в меня камень, если «Лампові вечори і ранні сонні години» – не горько-сладкое признание… «І не буває чудес, окрім тих, які ми самі собі напишемо». Такие чувственные ритмические повторы, такие тексты, что их хочется иметь под рукой. Хотя это и грустная книга, ведь там столько тоски и так много боли, будто ноят осенью суставы, но и в этом свой сплин.

Это такие рифмы, что можно каждое утро вместо завтрака их употреблять. Разные истории с разными эмоциями, но наталкивают на определённые мысли. И как здорово ведь придумано, что можно читать с любой страницы и в любой последовательности. Тексты, после которых так и хочется сказать: Пиши еще! Очень осенняя книга. Искренне рекомендую к…