Патетична соната

Гарна п'єса, хоча як на мене вона більше схожа на сценарій. З одного боку це класична п'єса де є герої, які говорять самі за себе, а от ремарки йдуть ніби не від автора, а від одного з героїв. Незвично якось. Тема піднята автором у творі начебто перекликається іі з сьогоденням. Все той же вибір "хто є – Україна", з ким вона повинна бути, і чи є можливість бути окремою і незалежною як в економічно-фінансовому, політичному, релігійному так і мовному, духовному моментах. Один з героїв, українець в усьому ворожить на подальшу долю України на КОБЗАРІ, а на чому ж ще. Й ті відповіді, то наші сльози і СУДЬБА (недарма таке прізвище має один з героїв, саме Судьба, а не Доля). "Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани…" "Згинеш, згинеш, Україно, не стане й…

Незвична книжка, дуже незвична. Давно мене література не вражала! І луна соната патетична. Таких книжок буває дуже мало. Здавалося б, герої загадкові. Здавалося б, і музика красива. Куліш був справжній майстер слова. І в слові кожному його безсмертна сила.