АМтм

Іздрик не може сподобатись. Іздрикові не треба подобатись. Іздрика не треба любити. Йому не треба любов.

Досить дивне відчуття...з перших сторінок почуваєшся, наче не ти читаєш книгу, не ти оцінюєш її, аналізуєш, а вона тебе. Одразу згадується іздриківські роздуми над мудаками. Я почувалась мудаком. Ну а що, власне? Це істинно авторове мистецтво кидати виклик читачу/слухачу/глядачу.

Я проковтнула книжку досить швидко, читати її довго - немає сенсу. Надлишок педерастів, банного мила, лікарень-бедламів, опять педерастів (любителів малих хлопчаків) і нескінченних fuck'ів, майстерно тицьнутих автором мені в обличчя, відверто стомлює. Хоча, направду, не завжди ж читати для відпочинку? Іздрик цього ніколи не прагнув. Як і кожен українець, він зневажає, і є в цьому щось хворобливо-рідне...

Хворобли…