Лучшие книги Миленко Ерговича

Miljenko Jergovic’s remarkable début collection of stories, Sarajevo Marlboro – winner of the Erich Maria Remarque Peace Prize – earned him wide acclaim throughout Europe. Croatian by birth, Jergovic ? spent his childhood in Sarajevo and chose to remain there throughout most of the war. A dazzling storyteller, he brings a profoundly human, razor-sharp understanding of the fate of the city’s young Muslims, Croats, and Serbs with a subterranean humor and profoundly personal vision. Their offbeat lives and daily dramas in the foreground, the killing zone in the background.

Роман известного хорватского писателя освещает жизнь и состояние общества в Югославии в период между двумя мировыми войнами. Прототип главной героини романа — актриса-вундеркинд Лея Дойч, жившая в Загребе и ставшая жертвой Холокоста в возрасте 15 лет. Она была депортирована в концлагерь, где и погибла. Однако ее короткая жизнь была в полном смысле слова жизнью театральной звезды.

Роман о трагической судьбе Руфи Танненбаум вызвал полемику: судьба хорватских евреев во время Второй мировой войны до сих пор остается болезненной темой и для евреев, и для хорватов.

«Іншалла, Мадонно, іншалла» — захоплива книжка відомого боснійського і хорватського письменника та журналіста Міленка Єрґовича. Автор пропонує читачеві майстерні «прозові ремікси» шістнадцяти боснійських севдалінок — традиційних меланхолійних, драматичних пісень — і трьох далматинських пісень, севдалінкам співзвучних. У цій достеменно боснійській книжці зустрічаються Захід і Схід, християнство й іслам, Османи й Габсбурги, стара й нова Югославія, араби і євреї, мешканці гірських сіл і портових міст, чорношкірі й білошкірі, вбивці та їхні жертви, невинно й заслужено засуджені на смерть, психопати й герої, викинуті на узбіччя життя. Ця книжка, як і боснійська севдалінка, по-справжньому глибоко переживається. Відчувати її — це плакати, коли тобі добре, носити під лопаткою вічний маленький біль, тужити за недосяжним і знати, що життя завжди триватиме — жорстоке, несподіване й прекрасне.

Пропонована книга оповідань – це літературна рефлексія на тему балканських конфліктів кінця ХХ ст., а також повоєнного життя. Міленко Єрґович, визнаний майстер стилю, тонко оперує побутовими реліями, які під його пером перетворюються у потужні символи.

Пропонована книга – це панорама сучасного Заґреба: люди, їхні історії, травми, погляди та принципи. Через життя головних персонажів, хитро переплетених довкола центрального сюжету, автор розкриває менталітет та комплекси сучасної балканської країни. Поціновувачі Міленка Єрґовича упізнають улюбленого автора – філігранний стиль, терпкий символізм, легкість та багатозначність.

Ця книжка є «малою історією» свого часу, способу, в який люди таїлися одне перед одним, суспільних укладів і традицій колишньої Юґославії, родинної мімікрії й приватного пекла в домівках знатних громадян тієї фальшивої епохи. Єрґович розповідає про себе, свою родину, свою країну, якої більше не існує, та про довгу дорогу від образи до прощення. «Батько» – це, можливо, роман, а може, й есей чи мемуари. Написаний за правилами фікційної прози – однак те, про що Єрґович розказує у цій книжці, не є фікцією. У певному сенсі «Батько» є «малою історією» свого часу, способу в який люди таїлися одне перед одним, суспільних укладів і традицій…

Роман боснийского и хорватского писателя, журналиста Миленко Ерговича (род. 1966) основан на трех историях, рассказанных разными героями: монахом-францисканцем, пилотом королевских ВВС и комендантом городского бомбоубежища. Повествование построено на чередовании событий 1765 г. и 1945 г. Автор подчеркивает: во все времена люди остаются заложниками исторических катаклизмов. Находясь в самом центре трагических событий, герои романа задаются «вечными» вопросами. Издание адресовано всем интересующимся современной балканской литературой.

Специальный номер «Хорватия, какая она?» Итак, октябрьский номер «ИЛ» посвящен литературе страны, совсем недавно появившейся на политической карте мира в качестве самостоятельного государства, и называется выпуск журнала «Хорватия, какая она?». Составители – писатель Миленко Ергович и переводчица Лариса Савельева. И начинается номер со здравицы Миленко Ерговича (1966) в честь родной литературы и приветствия, обращенного к ее читателям. А следом – «Вилимовски», роман того же автора в переводе Ларисы Савельевой. Несколько дней лета 1938 года. Пожилой вдовец профессор Краковского университета в сопровождении старика-гувернера и служанки…

До книги «Жертвам сниться велика воєнна перемога» увійшли написані впродовж 1993—1995 років есе, нариси та воєнні замальовки про війну у Боснії і Герцеговині або про події, які безпосередньо чи опосередковано стосувались цієї війни.

Змальовані автором картини, на перший погляд, видаються ірреальними, страхітливими, болючими, демонструючи усе, як є, без прикрас чи виправдань. Проте книга водночас сповнена надією. Надією на те, що рано чи пізно війна закінчиться, вигнанці повернуться додому, а жертви зможуть віднайти спокій.

«Арэхавы палац» - раман-сага, у якім расказваецца гісторыя далматынскага горада Дуброўнік і яго наваколля праз гісторыю адной сям’і. У пятнаццаці раздзелах аўтар запрашае ў падарожжа праз XX стагоддзе з адваротным адлікам часу, яно пачынаецца ў 2002 годзе псіхічным зломам і смерцю 97-гадовай Рэгіны Дэлавале і канчаецца яе нараджэннем. У гэтых карцінках сямейнага жыцця перад чытачом раскрываюцца драмы і трагедыі штодзённага і нештодзённага жыцця. Кніга можа служыць мастацкімі ўводзінамі ў гісторыю Югаславіі мінулага стагоддзя. Гэта трэцяя кніга Міленкі Ергавіча, якая выходзіць па-беларуску (раней выйшлі «Сараеўскае мальбара» і «Іншала, мадона, іншала»).

Kada u osvit Drugoga svjetskoga rata krakovski umirovljeni profesor sa svojim teško bolesnim sinom i svitom pomoćnika krene put Jadrana, zna samo da se nekako mora dokopati čudesnoga hotela u zaleđu Crikvenice, kako bi ondje pokušao pronaći mir. No dolazak do hotela Orion popraćen je nizom prepreka, a kada jednom i dođu, vlakom, unajmljenim automobilom i na koncu u povorci s nosiljkom i pješke, ovi će Poljaci u našega svijeta izazvati podozrivost i nemir, koji će se pojačati kada krenu postavljati antenu za radioprijamnik kako bi mladić mogao slušati prijenose sa Svjetskoga nogometnog prvenstva. I kada se začuje spikerov glas i kada se putem radiovalova pred slušateljima otjelove brazilski i poljski nogometaši u čudesnoj utakmici u kojoj je Ernest Wilimowski zabio Brazilu četiri gola, a Poljska je ipak izgubila, u duši staroga profesora nešto se prelomi, a njegov sin usni svoj najljepši san.

Miljenko Jergović u Wilimowskom hvata duh vremena, strahove i bojazni junaka različitih nacija, obrazovanja i zanimanja. Pripovijedajući o hotelu na kraju svijeta, o njegovoj vlasnici, njezinim gostima, bolesti i nadi, nogometu i ratu koji visi u zraku, Jergović više no ikada pripovijeda o našem vremenu, o herojima svakodnevice, optimizmu i smirenosti koja se može, možda, najlakše pronaći upravo negdje na kraju svijeta kada se sjedne na mirilo, na to mjesto na kojem su naši stari ostavljali tijelo pokojnika dok bi ga nosili do njegova posljednjeg počivališta.

Щоп’ятниці Джелал Плевляк сідає у свою чоргу «волґу» і їде зі Спліта в Ливно, щоб помолитися в мечеті. П’ятнадцять років він щотижня їздить цією дорогою туди й назад, думає, що знає на ній кожен поворот і кожне дерево, аж поки на кордоні Хорватії й Боснії його не зупиняє раптовий снігопад і пробите колесо. У які двері постукати по допомогу – християнські чи мусульманські? Від цього рішення залежить його подальше життя, і без того бага

Nano Mazuth, znany bośniacko-hercegowiński poeta i eseista z kanadyjskim paszportem, autor kilku wierszy pod tym samym tytułem Psy nad jeziorem, zapada w śpiączkę. Jego mózg, odcięty od bodźców zewnętrznych, tworzy równoległy świat, w którym wspomnienia przeplatają się z wytworami wyobraźni, czas przeszły staje się przyszłością, a zmarli z dwóch epok maszerują pod rękę z żywymi, tworząc fantasmagoryczny korowód paradujący przez bałkańską zawieruchę.

Nevzeti, niepozorny chłopak pracujący w recepcji, który odnalazł nieprzytomnego poetę w hotelowym pokoju, czuje zaskakującą więź z chorym i podaje się za jego krewnego. By uzasadnić przed współlokatorem częste wizyty w szpitalu, wymyśla historię umierającej kuzynki. Niczym Szeherezada codziennie opowiada przyjacielowi pasjonujące perypetie życiowe Besy, wynikające z fascynacji Dubrownikiem, literaturą renesansową i młodą lekarką.

Obaj opowiadacze śmiało nurkują w narracje prawdopodobne i niemożliwe. Psy nad jeziorem to oniryczna wędrówka w labiryncie biografii wybitnych postaci, anonimowych bohaterów i niespokojnych dusz, obudowanym perełkami literackimi i ciekawostkami historycznymi. To nowe oszałamiające wcielenie jednego z najlepszych bałkańskich pisarzy.

Psy nad jeziorem to ćwiczenia stylistyczne na marginesie serialu telewizyjnego Zagubieni i powieści Roberta Bolaño Dzicy detektywi.

Jest rok dwa tysiące któryś, Serbia i Chorwacja rozgrywają w Belgradzie mecz kwalifikacyjny do mistrzostw świata, bez udziału kibiców gości. Chorwacja organizuje więc publiczne transmisje. Jej reprezentacja wygrywa, a wspólne oglądanie spotkania eliminacyjnego kończy się rozruchami, które rozpoczęły się w nadmorskiej miejscowości Brinik znanej z epidemii tyfusu, o której spowodowanie oskarżano nawet terrorystów. Mówiono, że przyczyną zamieszek była śmierć syna generała, Herkulesa, który rzekomo zginął pod kołami auta z austriacką rejestracją. Jadąca nim para turystów zaginęła bezpowrotnie, na nic zdała się interwencja austriackiej ambasady...
Z tych oraz innych faktów i losów bohaterów Jergović konstruuje powieść niemal kryminalną, gęstą, trzymającą w napięciu, której rozwiązanie jest zupełnie niespodziewane i zaskakujące.
To, że autor umieszcza akcję w niesprecyzowanej przyszłości, sprawia, że jej przesłanie jest przerażające. Jergović pokazuje bowiem, że nacjonalistyczne zaślepienie nie mija, że trwa stale i w sprzyjających warunkach ożywa. Pokazuje, jak łatwo jest wywołać pogromy i jak łatwo ogarniają one coraz szersze kręgi ludzi. Pokazuje też, że zawsze taki sam jest los uchodźców, nawet tych, którym się powiodło nigdy nie przestają być obcy, boleśnie trwa w nich pamięć utraconego kraju. I nic nie wskazuje, by kiedykolwiek miało być inaczej.

Trojica za Kartal su dirljiva i jedinstvena knjiga, u kojoj se pisac vraća u opkoljeno Sarajevo opisano u zbirci priča Sarajevski Marlboro, koju je objavio 1994. Skoro trideset godina kasnije, Jergović nam donosi novu knjigu koja je u tematskom smislu, po rasporedu priča i strukturi kopija Sarajevskog Marlbora – otuda i podnaslov Sarajevski Marlboro remastered.
Nove priče nisu iznova ispričane one prethodne, jer Jergović opisuje druge ljude, druge događaje, drugu imaginaciju istog vremena. Kroz male

događaje i pojedinačne sudbine Jergović govori o strahovima i čežnjama, kako o svojim, tako i o onim ondašnjih svojih sugrađana s kojima je delio sudbinu života pod snajperskim mecima i granatama. On, međutim, ne priča o ratu, već o životu. Ratno okruženje mu služi kao lupa pod kojom naizgled obične stvari postaju važne i velike.
Jergović je autor snažne empatije, koji bez romantizovanja rata i lažne sentimentalnosti gradi likove s kojima saosećamo i kojima verujemo. Jer njegovi likovi nisu žrtve. Oni su normalni ljudi u nenormalnim okolnostima.

"Nezemaljski izraz njegovih ruku" pripovijeda o Sarajevskom atentatu, o našima i o njihovima, a ustvari o tome da su i jedni i drugi naši, i da je ubojstvo Franje Ferdinanda posljedica modernizacijske i prosvjetiteljske misije bečkih vlasti u Bosni. Princip, Čabrinović i drugovi djeca su svoje epohe, školovani na romanu devetnaestog stoljeća, na poeziji Walta Whitmana, na ruskim anarhistima i atentatorima… Beč ih je opismenio i pružio im priliku da osvoje i ostvare svoje iluzije. Nikada Bosna i zapadni Balkan nisu bili europskiji i bliži Beču, Berlinu i Parizu nego trenutak prije Principova pucnja.

Miljenko Jergović napisao je i roman i pripremu za roman. Ujedno ovo je i dokumentarni tekst nastao po nizu drugih dokumentarnih tekstova, a iz njega je zatim trebala nastati velika fikcija. Je li nastala? Je li sve ovo istina, ili je izmišljena pripovijest, omladinski avanturistički roman koji je tužno završio? Knjiga je to koja tjera na razmišljanje i promišljanje, koja povijest ovih prostora propituje bez ideološkog bremena, koja pokušava shvatiti i razjasniti vrijeme te fikcijom oživiti ljude i događaje koji su možda odredili sudbinu kontinenta i nas samih.

"Drugi pocałunek Gity Danon" Miljenka Jergovicia, laureata m.in. Literackiej Nagrody Europy Środkowej "Angelus", łączy lekki, gawędziarski ton z dotkliwym doświadczeniem życia na Bałkanach w XX wieku oraz okresem ostatniej bałkańskiej wojny. Czytelnik spogląda tu na dalszą i bliższą przeszłość, powraca do czasów współczesnych a także wkracza w świat legend i historycznej fikcji. W opowiadaniach obecny jest melodramatyczny ton, mocno zakorzeniony w popkulturze, jak i w ustnej tradycji Słowian z południowej Europy.

This grand novel encompasses nearly all of Yugoslavia’s tumultuous twentieth century, from the decline of the Austro-Hungarian and Ottoman Empires through two world wars, the rise and fall of communism, the breakup of the nation, and the terror of the shelling of Dubrovnik. Tackling universal themes on a human scale, master storyteller Miljenko Jergovic traces one Yugoslavian family’s tale as history irresistibly casts the fates of five generations.

What is it to live a life whose circumstances are driven by history? Jergovic investigates the experiences of a compelling heroine, Regina Delavale, and her many family members and neighbors. Telling Regina’s story in reverse chronology, the author proceeds from her final days in 2002 to her birth in 1905, encountering along the way such traumas as atrocities committed by Nazi Ustashe Croats and the death of Tito. Lyrically written and unhesitatingly told, The Walnut Mansion may be read as an allegory of the tragedy of Yugoslavia’s tormented twentieth century.

Sarajevo je jedan od onih gradova koji su ušli u memoriju čovječanstva više puta: prvi put kada je Gavrilo princip ispalio svoj sudbonosni metak, drugi put 1984., kada su u njemu održane Olimpijske igre, a treći put devedesetih tijekom opsade. Grad je to koji ima specifičan duh. Sarajevo je i do sada bilo junakom mnogih romana i priča, naravno i onih Miljenka Jergovića, no u Sarajevu, planu grada postalo je knjigom.

I dok pripovjedač šeće ulicama i trgovima, prisjećajući se odrastanja, likova s kojima je drugovao ili pak onih o kojima je tek čuo neku priču te drugih koji su ušli u urbanu legendu, pred nama se zida jedan grad. Sarajevo nisu samo zgrade i mahale, poznati i nepoznati kuci, parkovi i aleje, već je to grad koji pulsira bilom svojih stanovnika, njihovim sudbinama, jer jedino oni, heroji i zločinci, znani i neznani junaci svojih ulica, čine njegovu istinsku povijest i grade njegov mit.

Sarajevo, plan grada nije ni spomenik ni spomenar, ni bedeker ni putopis po jednome gradu - to je grad sam, knjiga u kojoj ima mjesta i za sadžije i sveučilišne profesore, i za lokalne lude i liječnike, za sve one o kojima nijedna povijest neće napisati ni retka, ali bez kojih nijedne povijesti ne bi bilo. Sarajevo, plan grada knjiga je kakvu bi svaki grad poželio imati, ali koju je mogao dobiti samo onaj čiji pisac u njemu više ne živi.