4

Що можна зустріти по дорозі у казку? Олександр Олесь не просто розповів про це, а з провів нас плутаними стежками цього шляху.

Що це? Розповідь про мрію? Критика соціуму? Оповідь про долю лідера? Універсальність твору вражає, бо у ньому стисло відображені як основні соціальні процеси, так і базові переживання людини - наче на мінному полі розкидані відсилання-тригери. Наткнувшись на них - вже не уціліти.

Розповідь складається з трьох частин, що послідовно показують перевтілення, які мають місце під час будь-якої подорожі - до мрії, від злиднів, з полону, по щастя, од страху.

Законсервовані письменником образи оживають вмить - варто лиш ледь-ледь торкнутися їх тіні. Їх стійкість пояснюється винятково глибоким розумінням автором природи цих явищ - він викриває все це, не залишаючись осторонь навіть від найдрібніших переживань. "По дорозі у казку" - скарбниця, яка в той же час є своєрідною "шухлядою Пандори" - поруч із високими прагненнями особистості впевнено крокують страх, сумніви, ненависть натовпу та його сліпа не(довіра).

Перша картина описує становлення головного героя у Його, розкриває прихований потенціал, що є у кожному з нас - придивіться і переконайтесь у цьому самі! Містичні мотиви, забобони та апатія не дозволяли людям, що загубилися у часі та просторі, вирватися з кола застою та бездіяльності - хіба ж не це ми бачимо щодня в оточуючих, а то й в самих собі? Розірвавши цю завісу, Він повів, наче Мойсей, юрбу до кращого життя, до хоча б втечі від безперспективного минулого. У другій картині Він стає Богом у плоті, пророком і навіть частково..диктатором - не гребуючи ні визнанням необхідності жертв, ні подоланням складнощів будь-якою ціною, Він проводить свої ледь не підлеглих (його ж навіть коронували, ба який!) крізь жорсткі терни їх шляху до Казки. Захоплений та ейфорійний натовп сміливо, але сліпо слідує за Ним. Це особливо яскраво відтіняє зрадливу та непостійну природу ідолопоклонства, яка явила себе у третій картині, в якій Його, пророка, наче черви, підточили сумніви щодо успіху його кампанії. В цю ж мить натовп відвернувся від Нього і він залишився наодинці з розбитими залишками своєї мрії.

Взаємодія особистого та суспільного у своєму суперечливому симбіозі постає перед нами у вигляді балансування на лезі ножа. Бачачи мету, слід рішуче, але обережно обирати засоби для її досягнення і не відступати ні на мить, бо тіні звичного минулого мають довгі та загребущі руки. Озирніться, переконайтесь в цьому. І втікайте!