Олександр Олесь — об авторе

Небольшая история о том, как маленький мальчик был надеждой, которую часто унижали за слёзы, и которого все погубили, отказавшись на последних минутах, чем обрекли себя на ужасную судьбу.

Повествование идет быстро и стремительно, легко читается, да и написано в виде пьесы. Сюжет проработан и многое написано как бы за сравнениями, нежели чем за реальностью. Герои ничего не вызывали, хотя изредка испытываешь чувство омерзения и отвращения к народу. При этом они не меняются, в отличие от главного героя. Он был добр и всегда помогал как мог, а в итоге его недооценили. Некоторая реакция была настолько неприятна и неожиданна, что хотелось просто сказать им: "Вы скот, а не народ". Очень приятно читать слог и язык автора, не вызывает никаких затруднений, но сюжет, как по мне, скучный.…

Невелика історія, яка мене дуже засмутила. Вона ніби показала мені всю жорстокість нашого світу та озлобленість людей. Ти ніби стараєшся для них, приносиш себе в жертву, прагнеш до ідеалу, який покращить життя всім, але варто лише на хвилину засумніватися, то замість підтримки отримуєш жорстокість та агресивність. Невже не можна підтримати ту людину, яка прокладала вам шлях через темряву до світлої мрії?

Історія достатньо символічна, немає індивідуалізованих героїв, а є лише дівчина, він, хлопчик та сіра маса людей, які не спроможні на самостійне мислення. Історія мені не дуже сподобалася, тому що після її прочитання я відчуваю, що мене ганебно висміяли, відібрали мрію та втоптали її в бруд.