Цитаты из книги Intermezzo (сборник)

Name: Intermezzo (сборник)
Rating: 3.9 (77 reviews)
Author: Михайло Коцюбинський
ISBN: 978-617-07-0506-8

Всего 75

Monorail_cat

5 февраля 2012 г., 00:20

Пожаловаться

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім.…

Развернуть

ssamsarra

15 января 2014 г., 20:29

Пожаловаться

А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні - і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов. Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: «Тут вхід не вільний!»

EduardGol

16 сентября 2013 г., 18:53

Пожаловаться

Так було тихо, що менi соромно стало калатання власного серця.

masha_k

14 января 2013 г., 23:08

Пожаловаться

Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Nicoletta

4 июня 2014 г., 12:05

Пожаловаться

Ходиш мiж людьми, як мiж вовками. Одно - стережешся. Скрiзь настороженi вуха, скрiзь простягннi руки. Бiдний в убогого тягне сорочку iз плоту, сусiд в сусiда, батько у сина. "Мiж людьми, як мiж вовками".

Nicoletta

4 июня 2014 г., 01:01

Пожаловаться

Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi.

dolli_k

26 августа 2015 г., 16:30

Пожаловаться

Так добре було б стати "нічим" - безгласним, непорушним спокоєм.

Ksyhanets

16 января 2014 г., 22:24

Пожаловаться

Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь якогось лиха і душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники. Якщо ви стежите за ними, вони без кінця продовжують ваші муки. Коли ж забуваєте за них, вони нагадують про себе, як цегла, що падає на голову. Вони байдуже рахують ваші терпіння й…

Развернуть