Тигролови

Назва твору є символічною. Змінивши її з початкової «Звіролови» на «Тигролови», Іван Багряний суттєво поглибив змістові акценти розповіді. Тигр — один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих звірів. Автор стверджує мужність, фізичну та моральну силу Сірків, представників українського народу, їхню здатність перемагати найтяжчі обставини.

Через мотиви утечі й «польованої людини» образ Григорія Многогрішного також асоціюється з цим сильним, сміливим і вольнолюбивим диким звіром. Іван Багряний показує становлення «нового українця», який зможе здолати дракона, і таким чином вибороти право свого народу на майбутнє. Нащадок козацької шляхти (Григорій — брачний товариш гетьмана Дем'яна Многогрішного) вступає у боротьбу і вбиває «новітнього тигролова», уособлення радянської імперської системи майора Медвина.

Перебуваючи на окупованій німцями Західній Україні, переховуючись деякий час від Гестапівців у Моршині, Іван Багряний написав твір за 14 днів. В основу роману поклав власний гіркий притайожний випадок:

«Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником...
Я не просто писав, я — жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».

Твір був вперше надрукований 1944 року у львівському журналі «Вечірня година» у скороченому вигляді під назвою «Звіролови». Того ж року на літературному конкурсі у Львові роман був нагороджений першою премією, яку розділив з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей — Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій — це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів.

Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з'являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, — і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.

Відгуки й рецензії на твір були схвальними. Американський літературознавець Вільям Ґоґан, прочитавши твір, зауважив:

«Серйозний і хвилюючий талант Багряного проявляється в аналізі таких питань, як кохання, смерть та сміливість. Настільки я можу судити з небагатьох перекладних зразків радянської літератури, які мені довелося бачити, Багряний вигідно відрізняється від фрагментарного, контрольованого радянського красного письменства. Бо тут він є самим собою...»

Поціновуючи роман, Юрій Шерех відзначив, що заслуга Івана Багряного, перш за все, в тому, що він «стверджує жанр українського пригодницького роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі».

В. Чорнограй зауважив, що цей твір «є епопеєю мужньої боротьби й перемоги нового українства над природою і над його ворогами… Твір високопатріотичний, високомистецький і по-вселюдському гуманний».

Тигроловы / Тигролови (1994) Украина