Выкрикивается лот 49

Для небольшого прояснения (читай для уменьшения энтропии, ха-ха), после романа неплохо бы прочесть "Занимательную «энтропологию» Томаса Пинчона" - небольшое (на 7 страничек) эссе авторов Н. Махлаюка и С. Слободянюка - переводчиков данного издания. (Сейчас залью сюда на сайт.)

Читается легко, но как-то поверхностно. Такое впечатление, будто лежишь на глади Мертвого моря, хочешь нырнуть вглубь, а не получается.

Увлекательно. Если бы не частые психоделические отступления, было бы очень здорово. Хотя эти отступления видимо делают атмосферу.

Цей сюжет, коли незрозуміло, чи то герой чи героїня абсолютно раптово розкриває всесвітню змову та виходить на слід якогось всемогутнього ордену, що крутить Землю навколо вісі, чи то втрачає контроль над своєю параноєю та починає бачити зв'язок усього з усім — такий сюжет здається доволі поширеним. Майже впевнена, що схожу історію я колись вже зустрічала. Однак у Пінчона цей поштарський заколот прописаний до таких деталей, у таких дрібничках, і так помережаний вигаданими і невигаданими власними назвами, що здається: треба усе життя досліджувати світову історію становлення пошти, щоб настільки вміти маніпулювати інформацію про це явище.

Місцями цей роман скидається на п'єсу абсурду, місцями ніби починає тяжіти до магічного реалізму. Незмінним є лише те, наскільки важко його читати.…