Рецензии на книги — Борис Гринченко

За що?

Душа дитини прекрасна, сповнена любові та тепла, але може легко бути скривджена нерозумінням та жорстокістю дорослих, відсутністю любові, ласки, дружби. Дорослі відповідальні за маленьку людину, яка ще тільки вчиться жити у великому світі, і їхня неспроможність бути для дитини помічником і провідником приводить до трагедій.

Борис Грінченко розповідає про трагічну долю дівчини Докії, яка росла без материнської ласки, вона зазнала знущань і від мачухи, і від батька. Вона прагнула любові і добра, а бачила й відчувала навколо себе лише ненависть, зраду, знущання. Тендітне серце обросло терням і замкнулося від усіх, бажаючи лише помсти. Але добре начало, закладене природою в душу дівчини, перемогло. Своїм життям заплатила дівчина за вчинений гріх, залишаючи по собі лише жаль за…

Якщо ви знаєте українську, ви повинні прочитати цю книгу, вона невелика, вам вистачить 10 хвилин, чтоб прочитати усю історію сумного життя дівчини. Ох, як же мені шкода було її з самого початку, вона була не повинна не в чому, маленьке дівчисько, яке простягло свої рученятка до молодшого братика, бо не мала вона, кому ще подарувати свою любов, а мачуха сказала брату бити сестру. А сцена з калиною. Каторжна, тобто проклята, не була жестокою, вона просто хотіла любити, у її серці було зададто багато цього почуття, а навруги нікого, кому б вона могла віддати його.

У творі йдеться про важке життя у сиротинці, яке відчуває на собі дівчинка Наталя після того, як її взято від батька-пияка. Проте своїм оповіданням Б. Грінченко хотів повідомити читачеві не тільки це. Твір містить своєрідний підтекст, який простежується, коли уважніше вдивитися у денний розпорядок дитячого будинку та до відчуттів дівчинки.

«Селючка!» - дразнять її інші діти точно так само, як в часи письменника, пануюча нація називала українців, ставлячи на них таке клеймо. Більш явно цей підтекст вимальовується, коли Наталю вчать незрозумілої їй мови, слова якої викривлюють суть тих речей, які дівчинка звикла ними називати, говорячи рідною мовою.

«адже думала вона, що «орать» - це на полі орати, а сьогодні її вилаяно дурною й сказано, що це значить – репетувати; або от учора: вона…

«К>аторжна», по суті своїй, як і головна героїня, - парадокс. Автор нам показує світ людини правдиво, тобто не обмежуючись лише чорними чи білими фарбами, не виправдовуючи і не судячи… В цьому опіваданні автор зумів вмістити все це, змалювавши нам нещасну, але гарну дівчину. Саме такі твори змушують людину задуматися про свою поведінку, задуматися, що вона може бути чиєюсь причиною запалити хату, а для іншого – затушити полум’я. І прекрасно, коли людська душа здатна на такі пориви, на які здатна душа бідолашної Докії. Борис Грінченко показує нам трагізм людської долі, зосереджуючи увагу на чинниках, які сприяли цьому. Доля дається не всім, особливо, вона обходить всіх, хто так її сильно бажає, хто бажає залишатися самим собою. Мені здається, що сенс цього твору глибший, ширший,…

Перша рецензія українською на цьому ресурсі. Це пам’ятно. Перший відгук на твори, які я мала прочитати давно, дуже давно - як не в школі, то в інституті, щонайменше 5 років тому. Я тікала, але твори та Грінченко мене все ж наздогнали. Я рада, що вони не зробили цього раніше. Я б не отримала такої насолоди, і не скупалася б в мовному океані. Твори просто прорізані українськістю, у кожній оповідці можна знайти щонайменше з 3 власне етнічних, автентичних українських символів. І це не дуже вишукуючи. Щось близьке, щось рідне, що відштовхувало в школі.

Історії викликають прикрість, відгукуються, та абсолютно легко відшукуються паралелі з сучасністю. А скільки років пройшло...

Каторжна. Наскільки важко бути одній нелюбій дитині. Весь час читаючи, я поірвнювала оповідку з народними казками,…

Дякую вам, пане Грінченко, за цей роман. Він те те що актуальний, він є взірцем того, що українці ся лишають такими ж, якими були більш як сто років тому. Рекомендую до прочитання кожному, хто починає цікавитися Україною, хто починає любити Україну. Герої дуже реалістичні і виписані до останнього, майже як в мирного, але не займають такої кількості сторінок для описів усього. Must read!

Дуже сумна книга, яка розповідає про складне життя дівчини, яку ніколи ніхто не намагався зрозуміти або полюбити. Як би це не звучало, але кожна людина заслуговує на те, щоб її любили... Головну героїню всі, починаючи від рідного батька і закінчуючи ровесниками, вважали диким вовком, злою та поганою лише тому, що вона боялася, що вони її скривдять. Як би це не було страшно, але найскладнішим для дівчини було повірити в доброту оточуючих, адже, що б вони не вважали, але саме їх ставлення до неї зробили дівчину такою відлюдькуватою... І ось, коли вона наважилася довірити комусь своє серце, їй зробили неймовірно боляче, її зрадили, викинули на смітник... Єдина людина, яка ніколи її не скривдила, й та назвала її "каторжною"...

Коротка історія української дівчини, над якою знущалися селяни від малого до великого. Люди зробили її жорстокою, твердою і сумною. За що такі знущання?! Дуже повчальна історія. У мене все... P.S. низька оцінка за жорстокість людей.

Нарешті дійшли руки до цього безперечного класика. Що можу сказати? Повість просякнута провиною інтелигенції перед народом. Поки інтелигенти мучаються, народ розважається належним чином: коней краде, бідкається, тероризує наймичок та пліткує. Все це поєднуєть з насправді чистими, безгрішними особистостями, які фігурують на сторінках повісті. Ми любимо контрасти. Ми цим живемо. Якийсь ідеалістичний реалізм...