4

«К>аторжна», по суті своїй, як і головна героїня, - парадокс. Автор нам показує світ людини правдиво, тобто не обмежуючись лише чорними чи білими фарбами, не виправдовуючи і не судячи… В цьому опіваданні автор зумів вмістити все це, змалювавши нам нещасну, але гарну дівчину.

Саме такі твори змушують людину задуматися про свою поведінку, задуматися, що вона може бути чиєюсь причиною запалити хату, а для іншого – затушити полум’я. І прекрасно, коли людська душа здатна на такі пориви, на які здатна душа бідолашної Докії.

Борис Грінченко показує нам трагізм людської долі, зосереджуючи увагу на чинниках, які сприяли цьому. Доля дається не всім, особливо, вона обходить всіх, хто так її сильно бажає, хто бажає залишатися самим собою. Мені здається, що сенс цього твору глибший, ширший, складніший. Він, як орнамент – вплітається у всю розповідь, але невідомий читачу. Бо хіба ж ми можемо знати, чому каторжна вела себе так? Хіба ми можемо зрозуміти її трагедію до кінця, не побувавши на її місці? Але є те, що ми стовідсотково можемо зробити, -- пожаліти. І, можливо, врятувати ще одну чи одного такого каторжного…

«Каторжна» -- це виклик до всього кращого, що живе в людині. До співчуття та любові… Цей твір показує нам ясно, як важливо бути гуманістичним, добрим з іншими, бо так можна врятувати чиєсь життя, хай не в прямому значенні, але в переносному.