
Архип Тесленко — об авторе
- Родился: 2 марта 1882 г. , с. Харківці
- Умер: 28 июня 1911 г. , с. Харківці
Биография — Архип Тесленко
Видатний український письменник А. Тесленко розвинув прогресивні
традиції української прози XIX ст. У його творах постали нові типи,
характери, конфлікти українського села початку XX ст.
Архип Юхимович Тесленко народився 2 березня 1882 року в селі Харківцях
Лохвицького повіту на Полтавщині в бідній селянській родині. Закінчивши
Харківецьку церковно-приходську школу, Архип продовжує навчання в
місцевій церковно-вчительській школі, готуючи себе до педагогічної
діяльності, постійно займається самоосвітою. Скоро Тесленко сам починає
пробувати писати російською, а пізніше українською мовами. З 1897 року
почалося трудове життя юнака; спочатку на поденщині у сільських
багатіїв, а потім…
«писарчуком» у волосному управлінні в Лохвиці. Майже
чотири роки Архип Тесленко прожив у Лохвиці, працюючи у нотаріальній
конторі. Згодом А. Тесленко захоплюється театром, пробує свої сили в
драматургії. Влітку 1903 р. навіть організовує аматорський театр у
рідному селі, сам бере участь у виставах.
У 1905 р. Архип Тесленко вступив до революційної організації «Селянська
спілка», влада переслідувала його, змушений був змінювати місце
проживання і навіть два роки просидів у тюрмах та на засланні. Тесленко
перехворів тифом у Бутирці, слабого й немічного, погнали пішки етапом до
Вятської губернії, куди він прибув 25 грудня 1908 року, а на другий день
того ж року закінчувався строк його заслання.
Тюрми, карцери, етапи підірвали здоров’я А. Тесленка, але не зламали
його духу. Він залишився такий же мужній і незламний, як і раніше. Важкі
щоденні будні забирали час і здоров’я. Залишаючись
селянином-інтелігентом, Архип Юхимович роздобуває книги, брошури, живе
літературним життям. Протягом осені 1909 р. та весни 1910 р. письменник
публікує статті, в яких рішуче заперечує антинародні дії царизму, до
кінця залишаючись вірним демократичним ідеалам.
У дописах «Оце ж декілька наших «демократів», «Грабіж», «Блюстителі
порядку», «На селі», «Тюрма», «Малюнок селянського життя» автор
протиставляє наступові реакції нескореність селянських демократів,
викриває представників сільської влади, жорстокий тюремний режим.
Архип Тесленко, незважаючи на тяжку хворобу, постійно працює, посилає
рукописи до редакцій.
28 червня 1911 року письменника не стало.
Книги
Смотреть 8Интересные факты
У селя Харківцях засновано літературно-меморіальний музей Тесленка.
У райцентрі Лохвиці 1974 року перед районним Будинком культури відкрито яскравий пам'ятник Архипу Тесленку.
Ссылки
Рецензии
Смотреть 425 января 2014 г. 15:49
432
5
Письменник у своїй повісті намагається розкрити тему самогубства через його причини. Люди, на його думку, зважуються на цей жахливий крок, коли життя не виправдовує їхніх очікувань. А якщо у них ще й надто високі вимоги до оточуючого світу, надмірно ранима душа, голова переповнена невпорядкованою інформацією, то ймовірність цього нещастя тільки зростає.
Про головну героїню повісті Оленку Панасенко можна сказати: «Лихо від розуму». З ранніх років вона прагне до знань, до пізнання світу, проявляє неабиякі здібності до навчання і вміло користується усіма нагодами для розвитку своєї особистості. Але за цим усім корисним досвідом вона занедбує головне уміння – уміння жити та переборювати труднощі.
Внутрішній світ Оленки – ілюзорний, побудований виключно на прочитаному і зовсім неготовий до…
10 марта 2011 г. 16:21
361
5
Спойлеры Соціально-психологічна повість написана на основі вірогідного життєвого матеріалу подає широкі соціальні узагальнення буржуазно-поміщицької дійсності, підкреслює непримиренність конфлікту нової людини з гнітючими соціальними умовами. Через увесь твір Тесленко проводить думку про те, що сили реакції не здатні зупинити прагнення простої людини до світла, знань, вільного життя, зупинити вічний поступ добра, вічний порив мрії. У центрі повісті образ Олени Панасенко, формування її характеру, трагічне зіткнення освіченої, інтелектуальної особистості як з ідіотизмом сільського, дрібновлацьницького життя, так і з і з ханжеством церковної моралі, великопанською погордою до "мужика" з боку дворянських псевдонародолюбців, егоїзмом тих, хто хоч і вийшов з простолюду, проте прагнув всіляко…