Богда́н-И́горь Васи́льевич Анто́нич (укр. Богда́н-І́гор Васи́льович Анто́нич, польск. Bohdan Ihor Antonycz; 5 октября 1909, село Новица, Австро-Венгрия, ныне гмина Усце-Горлицке, Горлицкий повят, Малопольское воеводство, Польша — 6 июля 1937, Львов) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед.
Родился в семье лемка, сельского священника грекокатолической церкви, фамилия отца первоначально была Кіт или по-польски Kot («Кот»), он изменил её на Антонич за год до рождения сына. Мать, Ольга Волошинович, происходила из села Липовец Санокского повята.
Начальное образование получил под надзором частной учительницы. В 1920—1928 учился в гимназии гуманитарного типа имени Королевы Софии в…
Санке, где с первого до последнего класса отмечался как лучший ученик. С середины 1920-х годов родители Антонича жили в селе Бортятин (ныне Мостисского района Львовской области), где отец Василий был местным священником. Антонич часто приезжал в село, написал там ряд произведений.
В 1928—1933 — студент Львовского университета Яна Казимира, где учился на философском факультете (специальность — польская филология). Во время учёбы страстно включился в литературную и общественную жизнь столицы Западной Украины, был членом кружка студентов-украинистов при Научной секции Общества «Сторонников образования», всерьёз изучал нюансы украинского языка, вчитываясь не только в словари и грамматически-лингвистические учебники, но и в произведения поэтов Советской Украины.
Первое стихотворение опубликовал в 1931 году в пластовском журнале «Огни». Несмотря на плодотворное поэтическое творчество и трудный процесс усвоения литературного языка, поэт находил время на работу в других жанрах и на публицистику. Выступал с докладами об украинской и других литературах, переводил, писал рецензии, публиковал сатирические фельетоны и пародии. Вёл литературную хронику в журнале «Даждьбог». Кроме того, пробовал свои силы в прозе и драматургии: остались неоконченная новелла «Три мандолины» и большой фрагмент повести, которая должна была называться «На другом берегу». Написал либретто к несостоявшейся опере «Довбуш». Некоторое время редактировал журнал «Даждьбог» и вместе с Владимиром Гаврилюком журнал «Вехи». Рисовал, играл на скрипке и сочинял музыку, мечтал стать композитором. Эти области искусства, особенно живопись, очень сильно повлияли на его лирику.
Антоныч умер на 28-м году жизни. Воспаление слепой кишки и последовавшее воспалению лёгких врачам удалось побороть, но когда поэт уже выздоравливал, переутомлённое долгой и высокой горячкой сердце не выдержало. Похоронен во Львове на Яновском кладбище.
Народився в родині греко-католицького священика Василя. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту.
Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
Упродовж 1920—1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови» (М. Кудлик, однокласник Антонича). Тут викладали, зокрема, проф. Володимир Чайківський, проф. Лев Ґец. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як кращий учень.
Із середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича жили у селі Бортятин (тепер — Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Б. І. Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів.
Протягом 1928—1933 Антонич — студент Львівського університету Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська (руська) мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.
Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства «Прихильників освіти», наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».
Крім того, він випробовував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.
Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.
Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований письменник на Янівському цвинтарі у Львові.
Визнання
Після його смерті та входження Західної України в склад УРСР Антонич, як аполітичний поет-містик, був заборонений; інтерес до нього виник лише в 1960-і роки в українській діаспорі, а потім й у СРСР. Його вірші перекладені багатьма мовами. У 1989 році у Львові встановлена меморіальна дошка на Городоцькій вулиці, буд. 50, де він жив. Меморіальна дошка Антоничу встановлена й на його батьківщині в Новиці (Польща).Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х; справив значний вплив на сучасну українську поезію; філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки; впливи Омара Хайяма, Волта Вітмена; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.
Народився на Лемківщині в родині греко-католицького священика Василя. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту.
Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
Коли у 1919 році рідного брата його матері, Олександра Волошиновича, за спробу об'єднання польської і словацької часток Лемківщини режим Пілсудського засудив до страти, родина Антоничів з десятилітнім сином проживала певний час на Пряшівщині у Межилабірцях і Михайлівцях.
Упродовж 1920–1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови» (М. Кудлик, однокласник Антонича). Тут викладали, зокрема, проф. Володимир Чайківський, проф. Лев Ґец. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень.
Із середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича жили в селі Бортятин (тепер — Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Б. І. Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів.
Протягом 1928–1933 Антонич — студент Львівського університету Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська (руська) мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.
Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти, наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».
Крім того, він випробовував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.
Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.
Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4.
Після його смерті та входження Західної України в склад УРСР Антонич, як аполітичний поет-містик, був заборонений; інтерес до нього виник лише в 1960-і роки в українській діаспорі, а потім й у СРСР. Його вірші перекладені багатьма мовами. У 1989 році у Львові встановлена меморіальна дошка на Городоцькій вулиці, буд. 50, де він жив. Меморіальна дошка Антоничу встановлена й на його батьківщині в Новиці (Польща).
