Рецензии на книги — Илларион Павлюк

Если честно, вообще ниразу не надеялась, что книга так сильно зайдёт. Сюжет повествует нам об одном молодом сыщике Тарасе, который страдает ретроградной амнезией, ничего не помнит о своём прошлом, только несколько последних прожитых лет. Острый ум, сообразительность и находчивость сподвигли его на работу частным детективом. Часто ему приходится работать под прикрытием, именно с этого и начинается знакомство читателя с ним. Тарас Белый часто видит один и тот же сон, как он крепко обнимает прекрасную таинственную незнакомку, потом сжимает в руке крестик, покрытый белой эмалью, и девушка блекнет и умирает, исчезает, а он просыпается, чувствуя очень сильную связь и любовь между ними, но не помнит кто она и что это было.. Так происходит почти каждую ночь. Но однажды, когда Тарас работая под…

Частного киевского сыщика звали Тарасом Белым. Первые двадцать своей жизни он не помнил, имя ему придумали цыгане, которые нашли умирающего парня на берегу реки. В памяти осталось лишь прекрасное девичье лицо и крестик с белой эмалью. Эхо любви и какой-то беды.

На жизнь Тарас зарабатывал своим умом, хитростью и риском. Разными делами занимался, на волосок от смерти бывал. И вдруг какой-то странный заказ. Убита дочь богатого сотника Соломея. Всё прямо-таки по Гоголю: запертая церковь, прекрасная покойница в гробу, семинарист с Библией в руках. Только в убийстве этой панночки обвиняют самого семинариста Хому Брута, которому удалось – таки после третьих петухов сбежать, и которого должен отыскать Тарас. Всё обставлено так, что отказаться от заказа не получится, Тарас оговаривает только то,…

Жизнь – это ринг. И рано или поздно ты пропускаешь удар.

Андрей Гайстер был почти в нокауте. Один удар за другим.

Умерла его мама. Покончила с собой его девушка. Почти без шансов на выживание лежит в реанимации ребенок, которого успели достать из живота повесившейся матери. Андрей практически уверен, что ребенок чужой, но …

Как тут не сорваться, не пойти вразнос после всего случившегося. Не сорваться… После случившегося в Афганистане он, бывший солдат Иностранного легиона, ныне криминальный психолог, так и не пришел в себя. А тут такое. Что поможет?

Работа – считает его друг Валерка, и подсовывает Андрею папку с уголовными делами, связанными с событиями в забытом Богом селе Бужский Сад. Надо ехать в командировку. Не хочется, но всё вокруг просто выталкивает Андрея в эту поездку.

А дальше…

Не знаю, як кому ця книга, але для мене - дещо незвичайне. По-перше, це новий рівень української сучасної прози, і не просто прози, а фантастики, по-друге, - захоплюючий, не затоптаний сюжет.

Це історія про страх. Страх, з яким ми народжуємся, плачучи від безсилля, страх, в якому живемо все життя, постійно переживаючи за когось, чи за щось, страх смерті…

Гілель уже давно живе зі страхом. Адже він може успадкувати генетичну хворобу, яка зробить його майже рослиною. І це неймовірний тягар для нього. Адже хвилюватися приходиться не тільки за себе, а й за родину. Отож він, хоч і з деякою пересторогою і недовірою, але все ж приймає важливе рішення - полетіти конкістадором на одну з відлалених планет в 30-ти світових років від Землі. Від хвороби таким чином не втекти. Але можна забезпечити…

Два маковых зернышка на расстоянии тридцати километров – это наглядное представление о том, насколько далеки друг от друга наше Солнце и ближайшая к нему звезда Проксима Центавра. В таком же масштабе наша Галактика растянулась бы дальше Луны.

Гилель Гиршевич собрался в другую галактику. Правда, планета Иш-Чель, найденная там, признана совершенно безопасной, поэтому он летит с семьёй. Да, с Землей будут порваны практически все связи: три года миссии – это более сорока лет на Земле. Но что же делать ему, Гилю Гиршевичу, бывшему солдату, биологу по образованию, отцу и мужу, безработному, обремененному ипотекой и заблокированными карточками? А ещё он «обременён» взбесившимся белком в цепочке ДНК, который с вероятностью 50% приведет его к раннему слабоумию. У отца и деда сработала именно…

«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби».

Ще одне відкриття року, і дуже приємно, що знову український автор. Взагалі, сучасна українська література з кожним разом стає все багатшою, витонченішою і крутою. Так, отакі три характеристики. І Ілларіон Павлюк чудово в них вписався. Важко сказати, в якому жанрі написаний цей роман. Тут і детектив, і містика, і фантастика, здоблені щедрою порцією філософії і психології. Цікаво, пробирає, інтригує, ще й до того ж всипає шкіру мурашками.

Головний герой - Андрій Гайстер, прізвище в даному випадку «говорящее», адже означає воно - лелека. Гайстер - є символом богині Вечірньої і Вранішньої зорі, а Андрій в даному романі в якійсь мірі теж виступає символом між нашим світом і потойбіччям,…

Неожиданное открытие современного украинского автора. Своеобразный язык, интересный и необычный стиль, переплетение жанров - все в одном флаконе.

В этой книге нас ожидает захватывающий детектив, вплетающий в сюжет мистическую повесть "Вий" Гоголя, с вкраплениями боевика на современный лад. Сюжет очень динамичен, неожиданные повороты в ходе расследования, загадочное прошлое ГГ, и, самое главное, тайна расследования убийства мистической панночки, существование которой вызывает вопросы с самого начала приключений.

В общем и целом - вполне неплохо. Хотя, если честно признаться, первые главы немного обескуражили, так как там много погони, драк, полиции и плохих парней. Такое чувство, что попал на фильм-блокбастер с середины серии и не до конца понимаешь, зачем ты здесь, и надо ли тебе…

Мені стало соромно.  Соромно, що читаю дуже мало сучасної української літератури.  Помічаю за собою,  що читаю або щось відоме,  або відвертий ноунейм.  Не вітчизняний. Виправляюсь.

Потрапила мені в руки книга Ілларіона Павлюка "Білий Попіл". Прочитав,  можу поділитись враженнями.

Приватному детектива Тарасу Білому замовляють розслідувати вбивство панночки на віддаленому хуторі.  І все б нічого,  але хутір той незвичний,  незвичні люди,  атмосфера. І подальші події теж важко назвати нормальними.

Не хочу пояснювати сюжет широко. Дуже  легко  проспойлерити деякі моменти. Просто скажу,  що книжка цікава.  Написана легко і атмосферне,  бажання продовжувати читати не відпадає.  Сюжет цікаво закручений,  логічний,  атмосферний.  Є й непогана примітивна лінія,  і елементи трилеру і навіть міс…

Для меня эта книга была открытием. И автор, и такой интересный приквел, который тонко был вплетен в сюжет гоголевского "Вия". Илларион Павлюк, как и в целом современная украинская литература, к сожалению для меня пока что неведомая земля. Увлекаясь зарубежными авторами, наверстывая упущения в чтении классики, украинская литература в моем читательском списке была представлена только Кидруком, Костенко. Но в нашем книжном клубе эта книга Павлюка была выбрана для чтения на месяц. Сначала я отнеслась к этому настороженно, все-таки украинская литература у меня ассоциировалась в основном с школьными сочинениями, такими правильными, классическими, и иногда скучными.

С первых же страниц я была захвачена. Сюжет сразу бросает нас в экшн-сцену, где главный герой выполняет задание полиции, влезая в…

— Одержимість — це тобі не любов! — відмахнувся бармен. — Він одержимий спокутою. Та насправді єдине, чим він живе, — це ненависть! Відчуваєш різницю? Монашка скривилася: — Так це ж він сам себе ненавидить. — Один хрін! Ненавидиш ближнього, як себе, а себе, як ближнього, — от тобі і закон, і писання пророків.

Одна из лучших современных украинских книг, что я прочитала. Беря в руки книгу, знала, что это будет что-то хорошее, качественное - высокий рейтинг на ЛЛ и оценки моих друзей говорят сами за себя. Увлекательно, трохи моторошно - триллер, мистика; всплывают знакомые с детства локации - Киев, Кагарлык, Ржищев...

История начинается с похорон матери главного героя Андрея Гайстера, криминального психолога. По возвращении домой он узнает, что его девушка покончила с собой, а ее…

Абсолютно новий рівень української літератури. Дивовижна книга. І, зауважте, це похвала від людини, що страшенно не любить фантастику, та ще й космічну.

Хрін-зна-який рік людської цивілізації, і все, чим не варто пишатися мешканцям Землі, виливається за межі нашої спільної кулеподібної домівки. Дослідження позаземного життя, підкріплене надсучасною зброєю, дуже подібне до гри-шутера, у якій на тебе з усіх боків лізуть зомбаки і монстряки. Словом, нерви полоскоче неслабо.

Інтрига підкріплена ще й особистими проблемами героя - генетична спадкова хвороба, яка може проявитися, а може й  ні. Але це висить над ним, як дамоклів меч і стає його ахіллесовою п'ятою. Страх реально рулить.

Під час прочитання роману треба бути готовим до того, що всі брешуть. І не є такими, якими ми їх вважали ще два…

Ось, ось он мій улюблений Павлюк. Мала дуже високі очікування щодо саме цієї книги автора, і вони справдились. Бо я люблю космічну фантастику і не можу не радіти таким авторам та таким творам як Ілларіон Павлюк і його "Танець недоумка". Головний герой трохи нитик (не трохи): втративши роботу, ніяк не може знайти нову, а житло в Києві і в майбутньому дуже дороге, сім'ю треба забезпечувати якось, а ще у Гіля є потаємний страх - спадкова хвороба, що вже спіткала його батька та дідуся, і чи захворіє сам Гілей - 50/50. Але наш герой самотужки намагається впоратися зі своїм кошмаром перетворитися на овоч і нікому, навіть дружині, не сказав про аномальний білок у своїй ДНК, тим самим наразивши і доньку на небезбеку можливої майбутньої хвороби. Тому коли Гіля запрошують до пристижного Корпусу…

Після щирого захоплення книгою  Ілларіон Павлюк - Танець недоумка  очікувала від автора чогось такого ж унікального й неперевершеного. Однак виявилося, що книга зовсім "не моя". Вкотре переконуюся, що часові петлі та інші подібні до "дня бабака" речі мені не цікаві. Книгу дочитала радше з упертості, аніж справді було цікаво дізнатися, що врешті станеться з героями.

Суттєвими "плюсами" роману все ж є динамізм та психологічна складова. Власне, останнє й зрозуміло, адже головний герой - кримінальний психолог. Він намагається з одного боку зрозуміти психологію і вбивці, і жертви, а з іншого - не втратити людське у своїх пошуках. Та Андрію доводиться боротися проти містичного, того, що перебуває за межами людського розуміння. І цього містичного, як на мене, було трохи забагато.

Закрила гештальт - прочитала всього Павлюка. І спочатку спойлер: щиро бажаю автору розписатися і їбошить подібні шняги у кількості від 3-х на рік Бо найстрашнішими були два останніх речення, де Павлюк відверто зізнається, що писав це з 2012 по 2018 рік. Серьйозно, блін? Вручну пером з дупки качки-мандаринки, а у якості чорнил були сльози цнотливої діви чи шо?

Але годі, давайте вже про хороше. Отже, що на читача чекає на цих 680 відверто захоплюючих сторінках? Секс, драг унд рок-н-ролс, хочеться відповісти спочатку, а подумавши, то так відповідь і залишити. Бойовий військовий біолог (відчуваєте, як на вас вже повіяло духом пустелі та мандрів?), який страждає на генетичне захворювання, що може у будь-яку мить зробити з нього недоумка, отримує привабливе запрошення колонізувати планету. З…

Жанр мистики не очень люблю, за исключением вот как раз темы поднятой автором. Искупление грехов. Можно ли прибывая в пограничном состоянии изменить что-то в реальной жизни. Как правильно сделать выбор и как и во что верить. Как на меня такую интересную тему не обязательно было ещё дополнять маньяком. Маньяк в пограничном мире смотрится весьма и весьма странно Хотя логически довольно легко вычисляется. Но как на меня это не главное в книге. Главный герой криминальный психолог. Типа отправлен в Бужский (с)ад для роботи полиции в поиске маньяка. О котором в селе все молчат. Ну понятно мистика все весьма запутано и непонятно. Неплохо показана подмена реальной трагедии изменённой реальностью. Так неприятно знать какое ты говоришь на самом деле и какиеинелицеприятнве поступки совершил. И…

Ну дуже цікавий представник сучасної української літератури. Зізнаюсь, дуже важко віднести цей роман до якогось конкретного жанру. Трилер? Детектив? Фантастика? Як на мене – тут всього по-трошки. Звісно, в першу чергу, мене зацікавив сюжет та купа позитивних рецензій на книгу. «Атмосфера як у Кінга», «роман у найкращих традиціях Короля Жахів» - так, мене підкупило саме це.

При цьому, явно кінгівського стилю Павлюк не наслідує. Проте яскраві запозичення є. Як і натхненність Булгаковим (особливо!), Бредбері («Щось лихе насуває»), Метінсоном (його відоме «The Box»). Але нічого з перерахованого не завадило Ілларіонові Павлюку створити абсолютно самостійний та певно самобутній твір. Себто просякнутий містикою та релігією роман про мораль.

Не переказуватиму деталей та символів сюжету, яких у «Я…

Наконец-то и у меня произошло знакомство с популярным, мистическим романом Иллариона Павлюка. Первое, что очень хочу похвалить, это обложка. Ну просто 10/10, этот глаз аиста и луна, художнику высшая похвала! И то что книга в основном белая а срез черный... Видно что над изданием велась кропотливая работа, сделана с любовью и полностью соответствует настроению произведения. О чем же книга. Если пропустить немного странное вступление (мы ближе к концу поймем к чему это было) то нас сразу знакомят с Андреем Гайстрером, бывшим военным, который нынче помогает полиции составлять психологические портреты убийц (такой себе украинский профайлер). У него ПТСР, провалы в памяти и приступы агрессии. Помимо этого проблемы с семьей - смерть матери, разрыв с любимый, а потом еще и страшные подробности…

Книжка, яка чіпляє з перших сторінок. Книга-загадка. Після прочитання, вже знаючи, чим закінчилася справа, хочеться перечитати, щоб пересвідчитися, чи не здалося під час першого читання, чи дійсно автор натикав скрізь підказок і натяків, які спершу було важко відчитати. Після першого читання думаєш про сюжет і те, що Андрію таки вдалося вирватися з цього пекла. Після другого смакуєш всі подробиці, співставляєш і віднаходиш все нові й нові цікаві моменти, які дуже цікаво розгадувати.

Андрій Гайстер, поліцейський психолог, вирушає за дорученням в глухомань шукати дівчинку, що зникла. У нього опиняється тека, в якій є документи щодо зниклої дівчинки, а також свідчення про численних зарізаних жінок і маніяка, що орудує в містечку. Дорога до містечка дивна, в потязі дивний хлопчик пропонує…

В Киеве, как и в любом большом городе, нет недостатка в злачных местах. Именно в таком местечке однажды оказался частный детектив Тарас Белый. И с этого начался его поиск себя в тумане забытого прошлого.
⠀
Но сперва Тарасу нужно разобраться в странном убийстве, произошедшем на не менее странном хуторе.
⠀
Задача усложняется тем, что местные жители верят в ад, демонов, соблюдают диковинные обряды и... молчат.
⠀
Что за тайна скрыта за всей этой непонятной историей?
⠀
После фантастического “Танца недоумка” захотелось прочитать и дебютное произведение Иллариона Павлюка, с которым он бурей ворвался в мир современной украинской литературы.
⠀
Уверена, мало в мире найдется людей, которые не слышали про “Вия” Н. Гоголя. Роман “Белый пепел” － своего рода попытка ответить на вопрос: а если бы мистические…

Чи можна створити на основі гоголівського "Вія" детективну історію, від котрої будуть бігати величезні мурахи по шкірі? Скажу: так! ⠀ Це саме та книга, від якої не відірватися до останньої сторінки. Яка не відпускає, коли всі сюжетні нитки не зійдуться у химерне, але досконале мереживо. ⠀ Готична ретро-атмосфера "Білого попелу" ідеальна! Тут вам і скелети у шафі, і таємниці, і хутір десь на задвірках, де люди кожного дня справляють лиш їм відомі ритуали. І на фоні всього сищик Тарас Білий веде власне розслідування вбивства панночки. До речі, від "Вія" тут всього декілька деталей, але виписані вони геть по-іншому. ⠀ Такий смачнющий нуар, який сміливо можна подавати замість основної страви на вечір. Тут вам і містика, і динаміка, і питання моралі піднімаються. Можливо, справді найстрашніші…