Я відчуваю цю червневу спеку, чую шурхіт кукурудзяного бадилля та камінців на узбіччі траси, фури - вжух,вжух - проносяться, обдаючи гарячішим за спеку подихом, пил на кросівках, пил запорошує обличчя, від розпеченого асфальту підіймається марево , сонце засліплює очі, нагріває голову, яку нема чим прикрити, якщо тільки долонею. Я у цій книзі, повністю в ній, повне занурення: бачу,чую,відчуваю. І неважливо куди- тільки би йти, йти. До самого жовтня.