3

Сюжет твору розгортається на початку вісімнадцятого століття. Спочатку в Данії, пізніше в Росії та Польщі. Головна героїня роману карлиця-данка, якій, як написано в анотації - "тільки мужність, саркастичний склад розуму і їдкий скепсис допомагають вижити серед вошивого і брудного натовпу придворних виродків і подолати самотність."
Проте її невміння тримати язика за зубами нерідко служить приводом для конфліктів, чи вийшло у неї подолати самотність і досі залишається питанням, а її бажання вижити є суто інстинктивним, якщо судити по її словах про смерть та самогубство. Лейтмотивом через весь твір тягнеться ставлення головної героїні до Бога. Присутні також питання влади, правосуддя, соціальної маргінальності, різниця в менталітеті Данії та Росії, але вони розкриті досить поверхнево в ситуаціях, які аж надто притягнуті за вуха. Взагалі в сюжеті є ціла купа всього, тут вам і політичні відносини між Данією та Росією, фізично неповноцінні люди, що служать розвагою для царя та придворних, взаємини Петра I з Катериною та його сином Олександром, різні наукові експерименти в Кунсткамері та навіть екзорцизм.
Проте герої твору змальовані нереалістично, тому мені не вдалось погрузитись в події, відчути себе їх учасником, ні на хвилину не вдалось забути що це вигадана історія. Росіян автор взагалі змальовує за допомогою всього двох штрихів. Перший – це горілка, яку вони самі постійно п’ють і змушують пити інших, а другий – це те, що вони люблять страждати, бо "щастя змушує їх нервувати". Головна героїня, якій на початку може й хотілося б поспівчувати,

Ми істоти, які прислуговуються тільки єдиній меті: ми існуємо для того, щоб люди могли відчувати себе зверхньо.

Людська істота – це така тварина, яка мусить боротися, щоб вижити. Ніде це не є більш очевидним, ніж у тій частині міста, де я живу.

є неймовірно песимістичною, нікого до себе не підпускає і як тільки на горизонті з'являється можливість щастя, біжить від неї, бо це виходить за межі її зони комфорту.
Ми знайомимось з внутрішнім світом Сорін за допомогою її поглядів на владу, Бога, справедливість і т.д., ось деякі з них:

Недуга – це спосіб нашого Господа, яким він привчає своїх дітей не прив’язуватись до цього світу. Диявол є більш милосердним. Диявол завжди був більш милосердним.

Це, мабуть, єдина форма правосуддя, яка існує – те, що ми по черзі становимося жертвами. Те, що зло не є постійним і незмінним. Що воно приходить і йде геть, мов хвиля.

Родина є камерою тортур, в якій усі знають слабкості одне одного, але жоден не бажає знати сильних сторін інших.

Світ це вірш. Можна вписати себе в нього, але ще краще виписатись із нього.

Можна було б подумати, що героїня зміниться пройшовши через безліч подій, описаних в творі, але цього не сталося і наприкінці твору ми бачимо ту саму Сорін, що й на початку.
В результаті, книга досить легко читається, через наповнений подіями сюжет, проте без особливого задоволення, оскільки стиль автора (або переклад) не дозволяє поринути в світ книги з головою, та й, чесно кажучи, не дуже хочеться. Описи Данії та Росії підкреслюють лише мінуси міського життя в вісімнадцятому столітті, такі як багнюка на вулицях та бари, що кишать щурами. Плюс, у випадку Росії ще й лютий холод. Книга не заставила якось змінити свої погляди на рахунок тих чи інших речей, та й характери головних героїв не зазнали хоч якихось змін. Тому, через пару місяців книга вивітриться з пам’яті, не залишивши і сліду. ЇЇ можна прочитати суто задля розваги, якщо вас привабила анотація, напевне задля цієї мети в книгу й понакидали стільки сюжетних гачечків, з надією що на якийсь з них і попадеться потенційний читач.