3

Метр Стівен Кінг і його збірка повістей «Чотири після півночі». Багато говорити не хочеться, тому що книга не надто вразила, а часу на неї витратив надміру. Тут вперше я себе змушую хоча б щось написати про книгу. Які б у мене не були враження після прочитання тексту, завжди можу щось сказати, але не цього разу. Для мене повільно, та все ж вичитується цей автор. І кожного разу все важче знайти ті захоплюючі моменти в його текстах. Коротко про повісті:
1. «Ленґоліери» – подорож у часі на пасажирському літаку, одинадцять пасажирів, які вижили, й істоти, що поїдають минуле. Хоча насправді повість про батьківську жорстокість, дитяче милосердя і змогу пожертвувати собою заради інших.
2. «Таємне вікно, таємний сад». Ця повість для мене була надто передбачуваною. Чоловік просто не зміг змиритися з розлученням із жінкою, яку продовжував кохати до кінця своїх днів.
3. «Бібліотечний полісмен» – найбільш вражаюча повість у збірці. Часом улюбленці мас виявляються не зовсім людьми, а ті, з кого насміхаються, вважають непотребом, – люди із великої букви.
4. «Сонячний пес». Здається, всім у житті зустрічався товстий набундючений дядько, який ласий до грошей і не пропустить шансу ошукати і якось підзаробити на тобі, проте ціна такої афери виявилася надто дорогою для героя твору.