4

У цієї книги «Мелодія кави у тональності кардамону» - надзвичайно приваблива назва. Пройти повздовж неї у книжковому магазині мені не дозволила власна інтуїція. Я прикипіла до неї поглядом, а коли взяла її до рук, то і одірвати її теж не в спромозі була. Таке рідко коли відбувається зі мною, однак, якщо вже щось запало до душі, то гріх просто взяти і відмовитись від такого покликання… Такими були мої перші враження та почуття. А згодом, перші переживання ще більше посилились від неймовірно затишних, помірних і в той же час загадкових подіях, які розгортались на сторінках щирого оповідання авторки, про заборонене кохання знатного шляхтича та простої дівчини, увінчаного внаслідок стати трагічним.

Історія Адама та Ганни – це цілий калейдоскоп різноманітних почуттів та випробувань, які розгорнулись на тлі патріархальних устоїв XIX століття. Хоча їх історія кохання і не нова, проте з вуст автора, вона звучить так, ніби ти вперше опиняєшся на порозі заборонених мрій, нестриманих почуттів, сумнівів, пристрасті та вічного кохання. Разом з героями, знову і знову переживаєш все те, що колись можливо було із тобою, або могло колись статись, але за якихось умов було відторгнуте, покинуте і забуте на завжди. Що ж кохання має свої закони, які слід дотримуватись щоб його не знівелювати, а навпаки, могти якомога довше зберегти його аромат, свіжість та неповторність.

Слід також віддати належне Наталії щодо її переконливості стосовно опису внутрішнього світу жінки: коханки – матері - дружини. Саме такий шлях довелося пройти Ганні, перетерплюючи несамовитий сором свого становища. Душевний біль розлуки, часті розмовки з коханим, власні душевні переживання були тяжкими випробуваннями, про те любов – сильна, жагуча, палка – не дозволила так просто опустити руки. Не дозволив цього зробити і сам Адам. Почуття цього, вже не молодого чоловіка, вражають своєю наполегливістю. Його початкова захопленість сусідською дівчиною вмить переросла в кохання, а коли і як це відбулося, він і сам не зрозумів. Адам усвідомлював наслідки таких відносин, і як на мене, вчинив саме так, як то гідно звання чоловіка надійного та відповідального. Йому теж було не легко, проте не так як Ганні.

Щодо мелодії роману – так, вона існує. ЇЇ помірний плин цілком огортає своїми барвами мінливості, надає ефект естетичного зачарування кожним словом, кожною подією починаючи від довгих вечорів чекання до хвилин щастя від нової зустрічі. Така гармонія читача і роману дає неймовірно лікувальний ефект, відволікає від буденності, надихає на подвиги, на які можливо раніше не вистачило б сміливості.

Маю надію, що цей «витвір мистецтва» принесе вам таке ж саме задоволення, яке він приніс мені.