3

Під однією обкладинкою зібрано два романи - власне, "Дерево бодхі" та "Повернення придурків". Враження - дуже неоднозначні.
"Дерево бодхі" не сподобалося категорично. Слабко структурований твір, кілька сюжетних ліній якого виведені так тьмяно, що складно зрозуміти, які ж події їх пов'язують, і чи тих самих персонажей ми в них бачимо. При всій повазі до фрагментарності постмодерну та химерності прози мені бракувало конкретики й логічності, опор, на яких тримався б твір. Що, врешті-решт, сталося з самим деревом?
А ось "Повернення придурків" порадувало. Не буду говорити про переплетіння фантазії (мрії? гарячкової галюцинації?) з реальністю, тут вони досить гармонійно поєднані у цілком характерний для магічного реалізму світ. Є тут і елементи казки, у якій дурням найбільше щастить - саме придурки є головними героями, і втілення зла - Великий Бос, який вважає, наївний, що грошей вистачить для правління світом, і вірні його посіпаки-хробаки, і серйозна сила протидії - Творці й Вічна Жіночність - Наша Дівчина, та й чарівні помічники героя - дідуньо Зевс із таксою Цербо. От і тікають наші придурки від суворої реальності у нездійсненну мрію, навіть не сподіваючись витягти свій щасливий квиток. Та й як же його не витягнеш, коли навіть похмурий Харон не ображається за вкрадене весло? Хай навіть мойри не так прядуть долю, як наглядають за нею, мрії здійсняться у кожного. Але такою мірою, якою ти цього вартий.
Надто боляче на такому казковому тлі сприймалися такі звичні нам здирництво й хабарництво, засудження безневинних і уславлення злочинців, соціальні проблеми і, зрештою, маленька примітка наприкінці роману.
Отже, "Дерево бодхі" нікому радити не буду. "Повернення придурків" пораджу тим, кому сподобались "Мандри Гуллівера".