5

Мабуть, не існує людини, яка б за своє життя не прочитала бодай однієї книги. У кожного з нас – свої техніки і способи читання, улюблені історії й місця, де найбільше подобається знайомитися з новими паперовими друзями. Але чи всі читають однаково? Коли? Де? За яких обставин? Як складають свої книжки: на полицях, підлозі, в туалеті? Погодьтеся, затятих книголюбів такі запитання надзвичайно хвилюють. Вони змушують порівнювати себе з іншими, заздрити і мріяти про певне видання або таку ж велику бібліотеку. Підтвердженням книжкової лихоманки став нещодавній флешмоб серед користувачів Facebook #‎BookshelfChallenge‬, у якому останні діляться світлинами власних книжкових полиць і залучають мінімум трьох друзів зробити те ж саме.

На подібну аудиторію і розрахована книжка польської письменниці та літературного критика Юстини Соболевської «Книжка про читання», яка вийшла українською в перекладі Андрія Бондаря у «Видавництві Старого Лева». Авторка передмови, доктор наук із соціальних комунікацій Емілія Огар вважає, що письменниця «прагне залюбити свою аудиторію у читання і книгу». Українському читачеві пропонують «книжку-квест», закликають «пройти тест на книжкову грамотність і розширити літературні горизонти».

Як зазначає Юстина Соболевська, «книжка складається з голосів багатьох читачів і, чесно кажучи, вона не завершена, щоб кожен міг додати щось від себе». З цією метою після розділів письменниця навмисне залишає місце, а також заохочує робити позначки на берегах.

Також авторка пропонує відчути смак читання в різних місцях – у ліжку, подорожах і на лавці у парку, під час хвороби (іноді з високою температурою), вголос і «про себе», для групи людей і на самоті. «Задоволення від читання великою мірою залежить від того, наскільки нам зручно», – міркує Юстина Соболевська. – «…книжки поєднуються в пам’яті з емоційними переживаннями», – продовжує вона. Ми пам’ятаємо обставини, за яких читали, що нас тоді оточувало і хвилювало. Читач у Юстини Соболевської, мовби вбудований в текст, він бере в ньому участь – пригадує, аналізує, порівнює, робить записи. У такий спосіб створюється враження, що «Книжка про читання» – це своєрідна розмова з реципієнтом, дружня бесіда на улюблені теми.

У розділі «З книжкою так не поводяться» авторка міркує про плями від кави, зігнуті кутики і підкреслені слова. Що можна робити з книжкою? До прикладу, носити на голові для тренування рівноваги, обгортати целофаном чи папером, закладати поштовими картками, квитками метро, візитівками. «Наша історія життя записується у прочитаних книжках», – підсумовує Юстина.

Скільки книжок вміщається в квартирі? Як і де їх розміщувати? Що це свідчить про господаря? Викидати чи зберігати, позичати чи віддавати? «А що стається, коли двоє людей захочуть об’єднати свої бібліотеки? Або навпаки – поділити книжки, розлучившись?», – хвилюється письменниця. А разом із нею – не одне покоління поціновувачів книг.

Читачам особливо прийдеться до смаку розділ «А що ти читаєш в туалеті?». Не секрет, що для багатьох це найзручніше місце. Наприклад, відомого італійського письменника і філософа Умберто Еко. Останній щиро зізнається, що саме тут він прочитав найцікавіші книжки. Оскільки таких, як він, чимало, то винахідливі видавці створили спеціальні серії книжок для туалету. Юстина Соболевська заходить ще далі, а саме – пропонує проводити у цій кімнаті літературні вечори.

Не оминула увагою авторка одну з найболючіших для кожного бібліофіла тем – книжка vs читалка. Серед аргументів на користь паперових видань вона наводить такі: 1) «до електронної книжки важко сформувати емоційне ставлення»; 2) «електронний гаджет має кроткий вік», оскільки з’являються новіші моделі; 3) «електронна книжка ніколи не належить нам, ми маємо право лише на її читання». Зрештою вибір все одно залишається за читачем – на чому постійно наголошує письменниця.

У цій книзі також йдеться про важливість вдалої назви і те, як це впливає на популярність. До прикладу, успіх еротичної серії авторки бестселерів Сильвії Дей – у недвозначних назвах. «Ніхто не сумніватиметься, про що мова, – міркує Юстина, – побачивши серію під назвою «Збуджена», перша книга якої називається «Оголена», а друга – «Нага». Те саме стосується і першого речення, адже «люди пам’ятають ці слова, навіть коли забули твори».

У «Книжці про читання» Юстина Соболевська багато уваги приділяє постаті автора, технікам письма і містифікаціям довкола того чи іншого твору. Не секрет, що чимало письменників нищили свої тексти або не дописували їх. «Великою мірою історія літератури є історією втрат», – вважає польська літераторка.

Усі описані нею методи читання, складають своєрідну енциклопедію любові до книжок, яка стане у нагоді справжнім бібліофілам. Тож, у процесі знайомства з цим виданням, ви раз за разом впізнаватимете себе в образі людини, яка розкладає книжки за алфавітом чи кольором обкладинки, свідомо загинає сторінки або полюбляє читати вголос. Гадаю, кожен із книголюбів міг би написати подібну книжку про власний досвід. Але поки він цього не зробив, тоді знайомимося з чужими, але насправді такими близькими способами читати книжки.