5

Лихі люди… Це невеликий за розміром, але величезний за геніальністю твір. Геніальний, бо написаний багатоталанною рукою майстра українського слова! І це слово… стискає серце і вивертає душу і давить. З однієї сторони: немов магнітом притягує мова автора, така жива, багатогранна… Читаєш і кожен рядок, то як мед на душу!

Сон, як добра мати, чарував усе чарівничим спокоєм, прикривав стиха темним пологом. Все заснуло під його добрим поглядом; заснуло, щоб на завтра прокинутися знову, з ясним сонцем проснутися на нове змагання з життям, з новими окріплими силами, і знову оголосити світ своїм гуком, своїми слізьми і радістю, котрі, як і кожен день, зіллються у один гомін, у один голос, і понесуться над розбуженою землею.

Але з іншої сторони… Зміст твору викликає сльози, сумний подив і тугу. Бо піднімає автор тіж теми, що і в інших своїх творах: про дружбу і любов, про працю і щастя, про сум і несправедливість, про селян і панів…

Добро пішло по світу, а гроші до пана… І гудуть його палати серед столиці бенкетами, грають огнями, блищать золотом. А тут, серед поля, скиглить голодний люд свою голодну пісню…

Читач зустрічає у рядках твору різні типи характерів, які стають символами відносин і життя взагалі. Серед них можна побачити добру людину, яка намагається через мистецтво, через своє відчайдушне і гаряче слово відобразити злободенність… Це наш головний герой – Петро Телепень. Поруч з ним – грізний неотесаний Жук, який здається грізним і злим, але то зовні. Бо душа у нього – як широчезне поле – розлога і добра, і прекрасна у своїй мужицькій доброті. Колись Жук, скаже своєму другу Петру:

Бережи себе, своєї душі, свого серця… Може, тобі коли прийдеться круто на сьому широкому світі, знай: оця рука, на скілько зможе, запоможе тобі.

Видно також на сторінках і Попенка, який думає тільки про задоволення, гроші і статки, та живе сьогоднішнім днем. І четвертий герой – Шестірний, якому автор не дарма дає таке прізвище, бо в ньому відображається характер. Це той тип людей, який йтиме по головах, втоптуючи інших в багнюку для досягнення тільки своїх потреб. Це злопам'ятна, зловмисна, хитра людина, яка не втратить шансу принизити і наживитися. Саме цей герой і є головним символом цього твору. Бо його поведінка і відношення до товаришів дитинства доводить до самогубства головного героя. А мене до сліз… Дочитуючи останні рядки, я мучилась разом з Жуком, який відчував таку важку і скрутну хвилину, до якої довели і його, і його друга… лихі люди…

А в тюрмі - одно тужила, одно голосила сумна Жукова пісня…