2

Толлаку, Толлаку… Такий собі бундючний стариган, який живе сам один у старій хаті на горі разом із Оддо-дурником. Раніше в нього був тартак і родина процвітала. Але тепер тартак іржавіє, роботи немає, як немає і родини. Інґеборга, кохана дружина, зникла багато років тому, діти повиростали і роз’їхалися, а що гірше – вони не хочуть ані повертатися, ані навідувати батька.

Толлак Інґеборґи… Саме так. Бо без цієї жінки навряд чи існував зв’язок Толлака із світом. Пізнаючи цього чоловіка, я не могла зрозуміти, що саме так зачарувало у ньому молоду Інґеборґу. Не можу повірити, що людина може аж так змінитися! А якщо так, то як міг утворитися настільки сімбіотичний зв’язок, що із зникненням Її, зруйнувався й Він? Толлак – не Уве. Толлак – впертий нелюдим, сімейний тихий тиран, буйний п’яниця з нестримною силою. Опираючись всьому новому, він не дозволяє й сім’ї просуватися у часі. Продати тартак і працювати у маркеті, надаючи таки потрібні поради? Ніт. Дозволити дружині періодичні зустрічі із подругами, щоб відволіктися від ізольованого життя на горі? Ніт. Запросити свекрів на гостину хоча б раз за все подружнє життя, навіть, коли дружина просить, бо їй це необхідно? Ніт. Висказати дочці своє захоплення її здібностями лижниці та заохотити займатися улюбленим спортом? Ніт. Прийняти вибір сина, його дружину та дітей? Ніт. Спробувати допомогти дружині, яка впадає у депресію вже довгий час? Ніт! Це не про Толлака, бо Толлак просто живе. Живе, як собі хоче, як він це бачить, як він це вважає правильним. Зазвичай мовчки, але відверто агресивно, коли вип’є. А чи комфортно з такою людиною рідним? Відповідь очевидна. Нащо він позвав дітей через стільки років? Дітей, які намагаються уникати спілкування. Дочку, яка не може себе пересилити просто наблизитися до цього будинку. Сина, який терпить батька із синовніх почуттів. Навіщо ти позвав їх, Толлаку? Щоб ще більше поламати? Адже ані їм, ані тобі, від цих відвідин краще не стало…

Скандинавська література – то не тільки нуарні детективи. Це, як виявилося, поетична проза. Давно я не зустрічала героя, щоб він у мені аж так негативно відгукнувся. Толлак каже, що робив все із любові. Якої? До кого? Жодний його спогад не ілюструє це почуття. А от автор змальовує героя дуже реалістично. Я чітко бачила цю людину, ніби споглядала його крізь скло. Його вивертає, він мучиться. Але коли це стається? Наприкінці життя, коли вже все, що можна було, зруйновано і занедбано. Чи викликав він в мені співчуття? Ніт. Чи сподобалася мені історія? Ніт – за змістом, більше так ніж ні – за втіленням.