5 5 зірок за автобіографічну повість. Дуже влучно і смішно.

Я, "Побєда" і Берлін

Українці показані не в кращому світлі, хоча з іншого боку, якими вони були на початку 90-х: совок тільки-но розвалився, люди бідні, змучені; ті, що не з великих міст - культурно бідні. Хочеться кращого життя, але при совку це було нереально, всі однакові - у злиднях, щоб було краще - треба мутитись. Ось це "мутитись" і увійшло до звички пересічного українця.
Ненависть до усього чужоземного, та велич свого - типічні наративи совка, які поколіннями вдовбувались в голову населенню. Звідси і відсутність толерантності, і зневага до інших народів, і пошук халяви звідусіль, "бо ми ж того варті" і тд.

Книга смішна. Але смішна вона буде тим, хто знає ті турецьки світери boys, хто сам, чи їх батьки їздили до Польщі з товаром, хто знає ті "любощі" і танці з бубном аби завести стару іржаву рухлядь, хто знає, що таке годинні черги на кпп, що таке зачинено все, бо неділя та який на смак дух Берліну.
Ну і сама тема з манекенами дітей - я вперше так сміялась з книги.
Кузьма шикарно все описував, картинка вимальовувалась в голові на стільки природньо, наче я сама була присутня при всіх цих подіях.

Місто, де не ходять гроші

Цікавий і інтригуючий початок. Я очікувала на філософську і трохи фантастичну історію, а отримала щось зовсім хаотичне...
Трохи бойовику з невиправданою жорстокістью, трохи змазаної наукової фантастики. Але все це могло бути у будь-якому місті, і зовсім не обов'язково у тому, де не ходять гроші.

Лірика - не моє. Пісні, які я знала, читала співаючи. Які не знала - важко заходили.