5 Кожний з нас колись боїться подивитися в небо, зазирнути в своє майбутнє та не знайти там себе

«Легко просити того, хто пішов до іншого світу, залишитися. Важче просити того, хто здатен повернутися.»
Лариса Денисенко не підвела. Оповідання полетіло в «улюблені». Чим взяла? Тут все просто - бузком і песиком :)
А якщо серйозно - дуже гарна, дуже сумна історія, але з якимось таким пряним, бузковим відтінком романтики. Так і хочеться написати життя, як воно є, з усіма його радостями і печалями. Як в тій пісні «люди влюбляются, люди встречаются, женятся…»
То коли ж настає та хвилина, коли розумієш, що ти вже не прив‘язана фартухом до чоловіка, що вже не люба, не кохана, не заміжня?
І як так виходить, що той, котрий обіцяв носити тебе на руках, тепер просто лише батько твоєї дитини?
Беже, як жаль тих спогадів! Як пізно приходить розуміння, що все проходить…

Неймовірно сильний твір! В маленькому ньому стільки почуттів, емоцій! А після прочитання стільки думок і роздумів! Той випадок, коли ні забрати, ні добавити. Браво, автор!

«Легко просить ушедшего в другой мир остаться. Труднее просить того, кто способен вернуться.»
Лариса Денисенко не подвела. Рассказ улетел в «любимые». Чем взяла? Здесь всё просто - сиренью и собачкой :)
А если серьезно – очень красивая, очень грустная история, но с каким-то таким пряным, сиреневым оттенком романтики. Так и хочется написать жизнь, как она есть, со всеми ее радостями и печалями. Как в той песне «люди влюбляются, люди встречаются, женятся»…»
Так когда же наступает та минута, когда понимаешь, что ты уже не привязана фартуком к мужу, что уже не мила, не любима, не замужем?
И как так получается, что тот, кто обещал носить тебя на руках, теперь просто только отец твоего ребенка?
Бежет, как жаль этих воспоминаний! Как поздно приходит понимание, что все проходит…

Невероятно сильное произведение! В маленьком нём столько чувств, эмоций! А после прочтения столько мыслей и размышлений! Тот случай, когда ни взять, ни добавить. Браво, автор!