0 Політичне життя Софокла, як джерело написання його 123 п'єс. Вічні теми Софокла та класиків.

Софокл (496-406 про. до н.е)

Софокл - другий із знаменитих грецьких драматургів; народився у місті Колон (це є передмістя Афін). Він був сином багатого власника зброярської майстерні Софілла й належав, очевидно, до знатного й впливового роду. Софокл здобув гарну освіту й рано почав писати трагедії.
У ранні роки Софокл був близьким до Кімнати, вождя аристократичної партії. Але розквіт його діяльності збігається з часом Перикла (видатного державного діяча Афін), до кола якого він і долучився. Проте до кінця життя тримався лише помірно-демократичних поглядів.
Софокл бере активну участь у громадському житті. Як багата людина, він обіймав у 443 році відповідальну посаду голови комісії скарбників еллінської скарбниці, а у 441 році на посаді стратега брав участь (разом з Периклом) у поході проти острова Самоса. Софокл негативно ставився до нових політичних та ідейних течій, і тому 411 року він узяв участь в антидемократичному перевороті, який проходив під гаслом відновлення старовинного державного устрою. Однак у своїх спогадах один із сучасників Софокла характеризує його як людину надзвичайно жваву і товариську, як геніального поета, але пересічного політика й стратега.
На схилі літ Софокл обіймав посаду жреця, яка була пов'язана із культом у Асклепія.
Першу перемогу (над Есхілом) Софокл здобув у 468 році, а остання трагедія - "Едіп у Колоні" - була написана ним вже незадовго до смерті і поставлена на сцені посмертно. За 60 років творчості Софокл написав 123 п'єси. Його твори мали значний успіх: він 24 рази отримував на змаганнях перший приз і жодного разу не опинявся на останньому місці. До нас дійшли тільки 7 повних трагедій.

"Антігона" (близько 442 р. до н.е.)

Сюжет "Антігони" належить до фіванського циклу і є безпосереднім продовженням сказання про війну "Сімох проти Фів". Після загибелі обох синів Едіпа - Етеокла і Полініка - новий правитель Фів Кокони поховав тіло Етеокла із належними почестями, а тіло Полініка, що пішов війною на рідні Фіви, заборонив поховати. Того, хто не послухає наказу, чекає смерть. Сестра загиблого, Антігона, порушила заборону й поховала тіло брата. Софокл розробив цей сюжет під кутом зору конфлікту між людськими законами й "неписаними законами" релігії і моралі.
За цей непослух Креонт прирікає Антігону на смерть у камінному склепі. Не допомагають і благання Гемона, сина Креонта і нареченого Антігони. Востаннє Антігона проходить перед глядачами, коли вартові ведуть її до місця страти; вона виконує похоронене голосіння по самій собі, але залишається впевненою в тому, що вчинила благочестиво. Ця сцена - найвища точка (кульмінація) у розвитку трагедії, а потім настає перелом. Сліпий віщун повідомляє Креонту, що боги є розгнівані його поведінкою, і пророкує жахливі нещастя.
Креонт зломлений. Він ховає тіло Полініка, а звільнити Антігону не встигає: ця дівчина повісилася у склепі. Дізнавшись про загибель коханої, вчинив самогубство Гемон, а його смерті не перенесла жінка Креонта і мати Гемона.
Хор не відіграє в трагедії значної ролі, однак його пісні не "відриваються від ходу дії. Особливо цікавий перший стасим (стасим - так звані "стоячі" пісні, які виконував хор у давньогрецькій трагедії), у якому прославляються сила і винахідливість людського розуму. Закінчує хор попередженням: сила розуму веде людину як до добра, так і до зла. Ця пісня хору характеризує все світобачення Софокла і являє собою ніби авторський коментар до трагедії, пояснюючи позицію поета в питанні про зіткнення "божого" та людського законів.
Цікавою є думка святого Августина на цю та подібні драми у його творі "Сповідь", в якому святий Августин каже, що краще вірити у Ісуса Христа, Господа Бога, який дійсно реально був та навчав на землі як жити людям, і навчав ті питання, про які порушено в п'єсі Софокла, аніж переживати та витрачати дорогоцінний час на видуманих героїв, та й видумані переживання...
Не знаю...