Сапфо (7-е-6-е століття до нашої ери).

Давньогрецька поетеса, представниця пісенної лірики, була дочкою аристократа, який займався торгівлею. Сапфо народилася в Мітіленах на острові Лесбос (пробачте!!!) в Егейському морі між 630-им і 620-им роками до нашої ери. Деякий час жила у вигнанні, а потім повернулася додому. Вже в юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні.
Вона була засновницею та начальницею "Дому Муз" при храмі Афродіти, гуртка знатних дівчат, яких навчала музики, віршування й танців. У центрі її лірики - теми любові, ніжного спілкування подруг, дівочої краси.
Письменник Стратон називав Сапфо "чимось дивовижним", Платон говорив, що вона - десята муза. Її профіль карбували на монетах Лесбосу й зображували на вазах, з неї створювали скульптури.
Життя цієї найталановитішої та найвитонченішої поетеси Стародавньої Греції овіяне легендами. В одній із них розповідається про те, що, не знайшовши взаємності у коханні до молодого грека Фаона, Сапфо кинулася в море.
Твори поетеси складали 9-ть книжок, проте дійшли лише фрагменти її поезій, крім кількох віршів, які збереглися більш-менш повністю.

"До богів подібний...". Основна тема лірики Сапфо - муки та шал кохання. Її поезії відкривають складний світ людської душі, світ почуттів і пристрастей, прекрасних і сильних. Для Сапфо любов - це почуття земне, тілесне. Ліричній героїні здається "до бога подібним" той, хто може сидіти "близько-близько" біля її коханого й чути його голос та сміх. Про себе ж вона говорить, що як тільки бачить коханого, то "вся тремчу, вкриваючись холодним потом..." або "раптом жар тонкий пробігає тілом...".

"Жереб мені випав такий...". Поетеса закохана не лише в красу людини, а й в красу природи, відчуває її і передає читачам.

Жереб мені
Випав такий:
Серцем палким
Любити
Ласку весни,
Розкіш, красу,
Сонця ясне проміння.
(Переклад А.Содомора)