5 Книга, яка розбила моє серце

От чому в житті завжди так: тільки до рук потрапляє неймовірна історія, тоді точно не має часу її читати. Але я знайшла вихід. Ніхто не відміняв нічне читання. Навіть за таких обставин я просто поглинула цю магічно-шалену книгу. Останню із серії про Бартімеуса. Так не люблю, коли закінчуються історії, які захоплюють з першої до останньої сторінки.

Я мала б писати про якісь проблеми, які були в книзі, про героїв, їхні характери і тому подібне. Натомість скажу, що я розридалась як маленька дитина на останніх 5-ти сторінках. Мене розривало від такого фіналу, про який я навіть не могла ні на мить подумати: водночас логічного, а з іншого боку – несправедливого. Я розумію, що продовження цієї історії більше не має, а в мене стільки ж лишилось цих «АЛЕ». І я їх просто поставила на поличку, намагаючись вгамувати всі свої емоції.

У «Брамі Птолемея» більше не має героїв-дітей, які творять незрозуміло що. Вони подорослішали, кожен став таким, яким прагнув бути. Однак не варто забувати, що світ став значно жорстокішим, відповідно й герої такі. Від маленького Наталіеля й сліду не лишилось, його повністю поглинула маргінальна сутність чарівника Джона Мендрейка. Від сильного й могутнього джина Бартімеуса лишились тільки спогади про його подвиги й досягнення (не без старань Мендрейка). Кіті й взагалі припинила будь-яку боротьбу проти чарівників, натомість намагалась вивчити ази магії, аби досягти власних цілей. А в центрі всього триває війна. Хто ж переможе: чарівники, джини чи простолюд?

У цій книзі стираються межі між трьома верствами населення. Простолюд виступає проти будь-яких дій чарівників, джини більше не бажають бути слугами, стають ще більш підступнішими, а самі чарівники стають заручниками воєнних протистоянь з іншими країнами. Щоб розв’язати цей конфлікт, кожен повинен зрозуміти один одного, але зробити це, як виявляється, ой як не просто.

«Брама Птолемея» розкриває багато деталей із минулого Бартімеуса. Вдалі флешбеки лише наснажують та наповнюють сьогодення, дають краще зрозуміти сутність та вчинки самого Бартімеуса. Моє серце тануло, а разом з тим зближувались й змінювались герої. Я так вірила в те, що Мендрейк знову стане тим колишнім Натаніелем, що він зовсім не такий, яким намагався бути весь час.

Книга про віру та порозуміння. До останнього. Навіть тоді, коли це здається неможливим чи абсурдним. Однозначно для мене ця книга найемоційніша, в сюжеті не було «провисань», а він лише затягував у свої тенета. Любов навіки.