4

В основі твору – міф про доньку останнього царя Трої Пріама Кассандру. Бог Аполлон за обіцянку покохати його наділив дівчину пророчим даром. Коли ж та не дотримала свого слова, зробив так, що правдивим віщуванням Кассандри ніхто не вірив, її висміювали та вважали божевільною. Але передбачене здійснилося: загинула її родина та Троя, а вождь завойовників цар Агамемнон забрав дівчину собі як військовий трофей. Коли цар повернувся додому, його дружина підступно вбила і його, і Кассандру.
Леся Українка переосмислює образ головної героїні: у традиційному трактуванні Кассандра – пасивна, підпорядкована долі; у цьому творі – сильна, духовно багата жінка, яка до останньої миті протистоїть оточенню та фатуму.
В одному з листів до О. Кобилянської поетеса писала:
«…ся трагічна пророчиця… тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати…».
Власне, у цьому вся суть твору. Кассандра – принципова самовіддана патріотка - протистоїть родині, троянцям і загарбникам-ахейцям, виявляється заручницею обставин, і їй не вдається порозумітися з оточенням.