4

Роман розповідає про нелегке існування маленької людини в гігантському світі, яка, тим не менш, намагалась своїм розумом, наполегливістю та іронією вивищитись над усім, що її оточувало.
Сорін Бенсдаттер, данська карлиця, за волею свого короля стає власністю непередбачуваного у своїх діях і примхах російського царя - Петра Олексійовича, чиї нахили до усякого роду каліцтв людського тіла були широко знані у цілій Європі. Ця нова обставина змушує карлицю вкотре прийняти виклик долі, пройти через різноманітні випробування і поневіряння, яких в її житті ніколи не бракувало. Але разом з тим, вона познайомиться з багатьма впливовими людьми, відчує ні з чим не зрівнянний запах влади, стикнеться з незвично люб'язним і добрим ставленням до себе, змінить деякі свої переконання, але не так вже й багато, щоб перестати посилати всіх до пекла.

Але карлики швидко вчаться пристосовуватися. Без цього не можна, якщо світ не бажає співпрацювати. Ви захищаєте себе, ви стаєте запальним і витривалим, інакше у вас немає жодного шансу.

В реаліях ХVIII ст. життя карлиці справді нестерпне, і зрозуміло, що вся жовч, песимізм і саркастичність її натури походить не від самої Сорін, а слугує таким собі щитом проти жорстокого поводження тих, хто звик самореалізовуватись за рахунок слабших від себе. Ці риси її характеру, вони як маска, котру маленька людина одягає щоразу, як доводиться контактувати зі світом великих людей. Але, схоже, ця маска так в'їлася їй в шкіру, що бачачи, як хтось може відноситись до неї з теплотою і любов'ю, вона вважає це нісенітницею і чимось обтяжливим. Сорін хулить усіх: Бога, нормальних людей, інших карликів, особливо карликів, які під покровом царської ласки забули про гідність і самоповагу. Вона заявляє, що карлики - злі істоти, такими вони були колись у міфах, такими вони залишились і до сьогодні. Здається, ніби вона навмисне плекає зло в собі, щоб бути невразливою до того зла, що сочиться ззовні. Часто її дії не можна виправдати навіть тим фактом, що життя карлиці сповнене прикрощами і несправедливістю.
Наскрізною в романі є тема релігії. Сорін не може зрозуміти, чому Творець волів бачити її карлицею, чому відібрав у неї не тільки матір, а й здатність нормально розвиватись та рости.
Ця історія вразила мене, це правда, а ще залишила гіркий післясмак, тому я б ніколи не стала її перечитувати, адже ви не знайдете тут нічого життєствердного чи позитивного: суцільний холод і мряка буденного життя, пиятика і розпусність придворних, богохульні погляди самої Сорін та її згубна звичка прибирати те, що стає на заваді, за допомогою смертоносних трав. Аморальність, гріховність і безкарність цілої епохи відбились на одній безпомічній людині в тілі дитини, яка бачила своїм обов'язком спочатку вижити, а потім помститись усьому людському роду за особисте горе.