4

Хороший скандинавський детектив – це уже само собою «марка». Після цих слів можна нічого більше й не казати. Але хвилиночку уваги: Петер Хьоґ писав «Тишу» цілих 10 років! А оскільки цей данець – людина, м’яко кажучи, не надто публічна, то цілком логічно, що всі ті 10 років були часом не літературних тусовок, а якраз інтенсивної самовідданої праці над книгою.

Воно й помітно! Бо роман-загадка «Тиша» має кілька сюжетних ліній, серед яких основна – детективна.
Цирковий клоун Каспер Кроне володіє незвичайним даром чути звучання людей. Тональності змінюються відповідно до тих почуттів, страхів, спогадів, які переживаються людьми в цей момент.
Втім складне дитинство і нещасливе кохання накладають свій відбиток на Каспера. Додається до нього і шумова перевантаженість сучасного великого міста, його звукове «сміття». Все це змушує клоуна постійно шукати особливої тиші, яку він називає «звучанням Всевишньої».

Таку тишу він одного разу знаходить – в 9-річній дівчинці Кларі-Марії, для якої тиша є таким самим даром, як для клоуна – його особливий слух.
Кроне знаходить.
Кроне втрачає.
У Копенґаґені стається дивне викрадення одночасно кількох обдарованих дітей, серед яких і Клара-Марія. Каспер повинен, хай там що, їх відшукати. Пошуки стають небезпечними, часом видаються абсолютно ірраціональними...

Власне, з цього моменту роман стає трилером. І, варто сказати, трилером доволі інтелектуальним – тут і політика, і релігія, і психологічна драма.
Одним словом – достойне чтиво на будь-який смак.