4

Здається, що книг про дівчаток-сиріток прочитала уже безліч і нічого нового в цій темі бути не може, але ж ні - нового, цікавого і не схожого на інших ще багато і моя читацька вибірковість буде потішена ще не раз.
Емілія Берд Стар майже на перших сторінках втрачає батька, якого щиро любила і залишається сиротою. Родина її матері має прийняти дівчинку на виховання. Тепер Емілія буде жити у Чорноводді - родинному маєткові Мюрреїв.
Чимало дитячих та дівочих переживань, "протистояння" з тіткою, школа, друзі та захоплення. Все ніби, як у всіх типових книгах та є свої переваги і плюси. У Емілії незвичний, для того часу, звісно, погляд на речі, вона воліє бути поеткою.
Місцями було нуднувато (все таки сюжет на надзвичайні події не дуже багатий), але потім книга мене захопила.
Особливо мене вразили моменти, що стосувалися школи, а саме пані вчительки Браунел, яка просто знущалася з дітей, насміхалися над їхніми творами, в'їдливо й ущипливо коментуючи відповіді дітей, інколи давала волю рукам, роздаючи ляпаси. Коротше кажучи, булінг зі сторони вчителя в чистому виді. І на противагу їй новий вчитель - пан Карпентер (ніби чорне й біле, добро і зло). Суворий, але справедливий, з нестандартними методами викладання.
Ще один цікавий момент стосується релігії, а саме янголів

- Не люблю янголів з пір'ястими крилами, -сказала рішуче. - Янголині крила мають бути витканими просто з веселкових барв.

Ніколи про таке не задумувались і я звісно не є експертом з даного питання, але цікаво, правда ж?
Ну і особливе моє захоплення викликав переклад - вражаюче і майстерно, саме так повинен "звучати" якісний, літературний переклад. Ось деякі з перлів, правда лише поодинокі слова, але ж які гарні - гривка, свічадо, учта, кораблетроща, нехіть, просиві, повістярка, членкиня.