4

Чомусь я була впевнена, що вже знайома з цим твором, але при читанні все було ніби перший раз.
Крихітку Цахеса чи то пак, Цінноберга, тут часто й по всякому обзивають та найчастіше - це курдупель, почвара та потвора. А мені його шкода. Хіба ж винен він, що в нього гени своєї матусі (яка доречі після смерті сина схотіла зробити з нього опудало, звернувшись до таксидерміста! Моторошно, еге ж?). Не його вина, що фея наділила його надзвичайними здібностями та не навчила ними правильно користуватися.
Цахес - це передусім наше бачення потворного, наше вміння сприймати й думати, а не йти за натовпом. Звісно, робити це тоді, коли ти під дією чарівних, важко та все ж. Особливо образливо було тоді, коли дія чарівного волосся вже скінчилася і вчорашні поціновувачі малого міністра почали кидатися ним, як м'ячем.
А загалом досить цікава казка, сповнена магії, чаклунства.