
«Аспирантура, туфельки и ...» Жах і сльози. Цей текст навряд писала людина з аспірантурою в анамнезі, бо аспірантура тут взагалі як спосіб заспокоїти внутрішній свербіж, коли думаєш «що б ще таке спробувати?» і хочеш заспокоїти дошкульне почуття «не вистачає». Героїням книги, деякі з них дійсно вступили до аспірантури (аби залишитися в Мінську і мати тут на деякий час недороге житло), не вистачає багато чого (розуму, самоповаги і життєвого досвіду насамперед), бо вони відмовляються хоч якось впливати на події, - авось само. Так це не працює: ані у науці, ані у житті.


























