Андрій Цінцірук — об авторе

Предложить изменения

Одного разу, просто перед своїм дев´яносторічним ювілееєм Ганна-Софія сяде в старенький трамвай, щоб проїхатись улюбленим маршрутом милого серцю Львова. Адже вже давно вона не відвідує милі серцю місця, майже п´ять років не виходить зі своєї квартири. Старість, що зробиш. Але вона відчуває, завершується ії виток, коло Елу* крутнулося в сторону хреста, місія виконана, і ця поїздка їй дуже потрібна, тому ще це не просто забаганка старої жінки, це дань пам´яті людям, яких уже немає, але які в серці назавжди, і зустріч з якими тепер уже дуже близька. Ганна-Софія не просто їде вуличками міста, вона подорожує провулками своєї пам´яті. Спогади один за другим оживляють дорогих серцю людей, події, що стали історією, споруди, яких більше не існує. За довгий вік є що згадати: війна, голодомор,…

Прочитала про життя 90-річної жінки і ніби разом з нею пройшла його від сторінки до сторінки. Стільки всього випало на її долю. Було вдосталь щастя і смутку, а також втрати. Автору велике дякую, за те, що дав можливість побачити нелегку людську долю і в котрий раз впевнитися в тому, яке несправедливе життя, особливо до хороших людей. Але мені було трохи замало стрінок. Якби автор цю історію описав більш ретельно і змістовно. Хоча, я розумію, що була така задумка - короткі спогади людини про своє життя в рідному місті під час невеличкої поїздки трамваєм. )))) Я під враженням від прочитаного.