Катя Петровская — о писателе

Предложить изменения

Семейное древо людей, живущих на постсоветском пространстве, больше похоже на облетевший по осени клён, чем на утопающую по весне в листве и цветах яблоню. Сплошные прочерки, недомолвки и умолчания. Немота – наше главное наследие, когда речь заходит о прошлом.

Семь поколений родственников Кати Петровской учили говорить глухонемых детей. Пройдя обучение, дети начинали говорить так, будто отсутствие слуха – это вообще не проблема. Проблемой, заставившей замолчать, стала история двадцатого века. О кулаках, белогвардейцах или врагах народа (а также, их родителях, жёнах и детях) лучше ни хорошего, ни плохого. Лучше молчать, как рыба, словно все языки мира вдруг стали неродными.

Однажды, вооружившись билетом на поезд и разговорным немецким, Катя Петровская отправилась в странствие вглубь…

Найстрашніше - що наших імен можуть не згадати вже за кілька поколінь. У мого прадіда було вісім братів і сестер. Мама казала, що ціле село на Житомирщині мало одне-єдине прізвище - їхнє. Тож наречених собі їздили шукати десь подалі. Я не знаю їхніх імен. У моєї прабабусі було четверо братів і сестер. Після того, як померли їхні батьки, двох хлопчиків-близнят підібрали російські солдати, більше про них ніхто нічого не чув. Хтозна, що з ними було потім, і хто з них пережив Першу світову. Я не знаю їхніх імен. Я навіть приблизно не знаю їхніх імен. Книга Каті Петровської - це настільки масштабне дослідження, що складно уявити, скільки років вона проводила оті "розкопки". Читаєш - і соромно. Бо своїх знаєш максимум до прадідів, та й то здебільшого без їхніх сестер та братів. Ця книга не…