Олег Шинкаренко — о писателе

Єдиний подібний твір в сучасній українській літературі, на мою думку, "Електронний пластлін" Бриниха - за композиційною структурою, за концепцією гри з імовірностями й часово-просторовими площинами. Але від "Кагарлика", попри певну абсурдність зображеного, трохи моторошно, тому що якось занадто вже воно претендує на візію майбутнього. За оцим настроєм безнадійної стрьомоти і "клюкви" постапокаліптичного світу, де перемогли духовниє скрєпи, твір скоріше навіває думки про "Сахарный Кремль" і "День опричиника" Сорокіна.

Побічні "марсіанські" історії разом із загальною специфікою композиції викликають ще безліч асоціацій, зокрема із фільмом "Mister Nobody", лише не таким вилизаним і дорогим, а таки гиденько пост'ядерним і колоритно вітчизняним у найкращому розумінні.

А загалом від тексту…

Абсурдизм як спосіб вижити

Як відомо, у нашій країні є дві проблеми – дурні та дороги. Чи зміниться ситуація через 100 років? Відповідь на це питання спробував дати Олег Шинкаренко у романі-оповіданні "Кагарлик" .

Дізнатися більше про постапокаліптичну Україну...

Суцільна Кагарличчина

В анотації до «Кагарлика» автор позиціонує роман як «сатиричну антиутопію», тож і будемо розглядати його через таку призму. Даний жанр в цьому разі передбачає підвищену концентрацію тих самих дурнів та поганих доріг на уявній квадратній одиниці тексту. І автор впевнено слідує цим канонам. Дорогами пересуватися небезпечно. Дозволити собі це можуть лише численні бандформування (привіт від часів «махновщини»), члени воєнного підрозділу «Богородиця» та…Бог у вигляді діда Петра (про це – трохи згодом).

Із дурнями…