Дмитрий Белый — об авторе

Предложить изменения

Чи могли ви колись собі уявити, що ваша краіна, переживши пекельну добу історії, насправді була лише піддослідним у страшному експерименті, мета якого виявити сутність людського жаху? І чи вистачило б вам сил осягнути те, що роль зловісного та підступного дослідника таємних глибин психіки виконувала безжальна окультна організація, названа Червоною Армією? Автору роману "Басаврюк ХХ" це вдалось навіть без використання суперздібностей, послуговуючись лише клавіатурою з українським шрифтом, власною фантазією та науковим ступенем доктора історичних наук. З переплетінь гоголівського магічного реалізму зі стокерівським містицизмом та психологічною напруженістю народився у вже далекому 2002 році готично-історичний роман донецького письменника, що презентував нові межі сучасної українськоі…

Книга просто не моя. Я звичайно розумію, що вервольфи, окультні організації, вся нечисть є алегорією до лих, що спіткають український народ. Але мені неприємно читати таке:

Вогонь згас, у темряві за вікном завивав вітер. В кімнаті нічого не було видно. З кута, де спав Зозуля, доносилися моторошні звуки — здавалося, що там собака гризе кістку. Я нахилився над комином і сунув туди суху гілку. Мерехтливе полум'я освітило кімнату, і я побачив Петренка, який, сидячи над тілом Зозулі, гриз його горло. Упир зупинився і повільно повернув голову до мене. Все підборіддя, шия і груди його були залиті кров'ю. Мене наскрізь прошив божевільний зосереджений погляд.

Після такого хочеться пошвидше дочитати, закрити книгу, й ніколи не повертатися до неї, й не згадувати про що вона.