Новинки Николай Рябчука

Відомий письменник і публіцист, автор кількох інтелектуальних бестселерів виступає у дещо незвичній і несподіваній для нього ролі – оповідача анекдотів. Утім, як зазначає сам автор, термін «анекдот» ужито тут у його первісному давньогрецькому значення, поширеному сьогодні й на Заході, а не у звичнішому для нас російсько-совєтському. Забавні, а інколи й смутні історії, що відбулися з автором та його знайомими у різних країнах і часових просторах, описані тут із характерним для Рябчука стилістичним блиском і незмінним почуттям гумору. Книжка обіцяє своїм читачам добру розвагу, а літературним гурманам – ще й неабияку насолоду.

До збірки ввійшли есеї відомого українського письменника й публіциста, що друкувалися протягом 2008–2013 років під рубрикою ”Колонка” в ”Газеті по-українськи”.

Книжка — своєрідна хроніка політичних подій в Україні за останні роки, окреслених автором як «авторитарна консолідація». В її основі — аналітичні статті Миколи Рябчука, опубліковані в англомовних виданнях. Поєднання аналітичної проникливості з майстерним публіцистичним стилем робить книжку цікавою як для фахівців, так і для ширшої публіки, зацікавленої політичними процесами в реґіоні.

Книжку присвячено процесові емансипації новочасної української нації із домодерної «уявленої спільноти» — так званого «руського міра». Політичні проблеми, пов’язані з колоніалізмом та його спадщиною, розглядаються у тісному зв’язку з проблемами культурними та психологічними. Компетентний, проникливий погляд на непрості явища у поєднанні з легкістю, ба навіть захопливістю публіцистичного викладу роблять книжку привабливою як для фахівців, так і для всіх, хто цікавиться пост- чи неоколоніальними проблемами сучасної України.

Пропоновані тексти писалися впродовж майже двох десятиліть – як реакція, здебільшого полемічна, чи, принаймні, діалогічна, на цілком конкретні події, тексти та явища. Це, зрозуміло, робить книжку дещо мозаїчною, позбавляє її належної монографічної цілісності, але компенсує ці вади конкретикою, наочністю та жвавістю есеїстичного викладу, яких часто бракує суто теоретичним працям.

Книжку складають публіцистичні нариси, написані для українських та зарубіжних часописів у 2005-2009 роках, протягом більш-менш цілісного, з погляду політичн

Передмова автора

Ця книжка, як і попередня («Зона відчуження», 2004), склалася з актуальних публіцистичних нарисів, написаних для українських та зарубіжних часописів протягом більш-менш цілісного, з точки зору політичного розвитку, періоду. Події, котрі спонукали до написання того чи того тексту, були різними за вагою й важливістю, проти всі вони мали певне символічне значення. І в цьому сенсі книжка є не лише хронікою поразки Помаранчевої революції, але також аналізом об'єктивних і суб'єктивних чинників, котрі до тієї поразки спричинилися.

Найголовніший із них — безмірно високий рівень совєтизації українського суспільства та національних (чи, радше, територіальних) еліт, причому стосується це не лише традиційно совєтофільського комуністично-"реґіонального» електорату, а й, великою мірою, електорату «помаранчевого» та його різношерстих політичних репрезентатів. Брак політичної волі щодо здійснення невідкладних реформ, кричуща некомпетентність і непотизм, самогубчі і руйнівні для країни міжусобиці політичних коаліціантів — усе це лише побічні наслідки загальної совковості українських лідерів, а заразом і суспільства, котре поки що не змогло породити чи, принаймні, привести до влади цілком інших провідників.

Ця книжка складалася кільканадцять років – як наслідок моїх досить інтенсивних пересувань у просторі, але також – не менш інтенсивних пересувань у часі. Спогади є таким самим важливим її компонентом, як і географічні враження; пригадування минулого є тут не менш істотним, як описування теперішнього; автентичне переживання реальних подій – невіддільне від осмислення почутого, прочитаного і пригаданого.

Авторська колонка — це текст обсягом від 1600 до 1800 знаків. У ній автор розповідає історію, що трапилася з ним або свідком якої він був. Ця історія зачепила його за живе. Відкрила щось таке, чого він досі не помічав. І автор ділиться тим своїм відкриттям із читачами.

Цей невеликий текст - шматочок максимально можливої щирості. Настільки відвертим не завжди буваєш навіть і з собою. А з іншими це здається взагалі неможливим. Але Віталію Жежері, Світлані Пиркало, Андрієві Бондарю і Миколі Рябчуку це вдається. Причому не час від часу, не раз чи двічі нарік, а щотижня. Це тяжка робота. Дякуємо за неї кожному з авторів. 2 вересня 2005року вийшов перший номер "Газети по-українськи". На останній сторінці в ньому була колонка Віталія Жежери. Два місяці газета виходила раз на тиждень, тож писав лише він. Потім "ГПУ" почала з'являтися і в понеділок та середу. 21 листопада надруковано першу колонку Світлани Пиркало,

а 6 грудня — Андрія Бондара. З початку 2006 року газета виходить п'ять разів на тиждень. Писали ще кілька авторів — від кількох тижнів до кількох місяців. Торік 2 жовтня в "ГПУ" почав друкуватися Микола Рябчук. Відтоді газета має чотирьох постійних колумністів. По понеділках читачі отримують газету з колонкою Рябчука, по вівторках — Пиркало, по середах — Бондара, по п'ятницях — Жежери. Тільки в четвер досі немає постійного автора. За два роки на останній сторінці "Газети по-українськи" було надруковано понад 400 колонок. У цей збірник ввійшло 192 із них. Відбирали їх самі автори

Центральною темою книжки є дослідження причин і наслідків трагічної роздвоєності українських націонал-демократів між потребою творити відкрите, демократичне суспільство - всупереч інтересам панівної посткомуністичної олігархії, та - вимушеною необхідністю оберігати і "розбудовувати" слабку, дисфункціональну державу як нібито "свою", хоч насправді сприватизовану 1991 року олігархічною номенклатурою. Теоретичні проблеми, що стосуються різних аспектів становлення громадянського суспільства, формування національної ідентичності та подолання спадщини колоніалізму з'ясовуються на конкретних прикладах політичного розвитку України останнього десятиліття.

"Зима у Львові" - запізнілий поетичний дебют тридцятишестирічного Миколи Рябчука, що більш відомий республіканському та всесоюзному читачеві як літературний критик. Поруч із новими творами, написаними у 80-ті роки й опублікованими останнім часом у періодиці, автор включив до збірки цілий ряд давнішніх поезій, що з різних причин не могли бути видрукувані раніше. Послуговуючись засобами гротеску, сарказму, розмаїтої стилізації, автор відтворює атмосферу духовного фальшу й застою у болісному сприйнятті своїх міських ровесників. Водночас уся книга М. Рябчука - це чесний і наполегливий пошук духовних орієнтирів, ствердження справжніх гуманістичних цінностей.