Цитаты из книг — Любов Деркач

Дводушник - істота, яка стоїть між двох світів. Два серця, дві душі, дві сутності. Кожна з яких тягне у свій бік. І є лише обмежена кількість років, що їх може витримати жива істота під таким тиском. Середня тривалість життя дводушників обмежувалася десь тридцятьма роками.

Що треба покласти голку в рота померлій, а під її останнє ліжко - кропиву. Хоча ніхто так і не пояснив навіщо.

Люди помирають, покоління змінюються. Народжені в нову епоху вже є її частиною, їм не потрібно наздоганяти, перебудовуватися, вони вже живуть в іншому світі.

Як і купальське багаття - ялинка в домі колись призначалась для того, щоб відлякувати створіння Наві. А тепер вони їх прикрашали пліч-о-пліч з людьми. Чим далі йдуть роки - тим сильніше світ схильний згладжувати кути. Те, що колись було чорно-білим, тепер видавалося відтінками сірого. Чимось цільним і об'єднаним.

А Нав була надзвичайно далекою від нейтральності. Як може сила, повністю зіткана з гострих і нестримних емоцій, лишатися лише спостерігачем?...

Але втома валила її з ніг, змушувала влаштуватись у корінні обраного дерева, закутатись у вранішню росу та тумани, і, заплющивши очі, на якийсь час розчинитися, забутися...Це не було схоже на зимовий сон. Це була радше медитація.

Вона частенько чула нападки від старшого покоління про те, що молодь зовсім не читає. І одночасно з тим постійно бачила людей в метро, які проводили час у дорозі за книгами. Просто читали вони не друковані версії, а електронні. З рухом часу змінюється не суть, змінюється лише формат.

Мавок називали на честь трав, з яких ті були народжені. Декому вдавалося віднайти своє людське ім'я. Це було непросто, адже між смертю й переродженням минали ледь не сотні років.

Міжсезоння. Недобрий час, що несе спокій лише в сон, подібний смерті. Життя не любить холодів. Вовчий час.