Рецензии на книги — Олесь Ульяненко

Я никогда не читала такого и надеюсь читать больше не буду. Ели вы считали, что Булгаков писал свой "Мастера и Маргариту" по кайфом, то вы еще не читали это "чудо" творчества и литературного искусства. Хотя это я слишком громко сказала. Для меня эта книга сделала открытие - оказывается порнография может быть даже в литературе, и при этом женские дешевые романы с элементами постельных сцен "нервно курят в сторонке" по сравнению с этой книгой.

Понравилось - ничего! Даже сюжет проглядывается здесь, если очень сильно присмотреться и увидеть его сквозь толстый слой пошлости и чрезмерной откровенности.

Не понравилось - все! Это вторая книга, которая идет в мусорник вместе с "Бойцовским клубом" Чака Поланика.

Я вже не знаю де більш аморально- тут, чи у них за стінами

Найрадикальніший, в плані натуралізму й напихання відвертих сцен. Ульяненко як завжди не зраджує своїй ідеї-фікс- зображенню життя через призму хворих людей, збоченців, маргіналів, і як не дивно міліціянтів, які присутні в багатьох творах письменника.

Мова йде про епізоди з життя багатьох людей, долі яких поперетиналися у зв`язку із самогубством Лади- дружини майора МВС ( анонім №1 )- збоченця, донощика і просто сумного чоловіка. Син- гомосексуал, за відмазки йдуть стабільні хабарі, життя давно вже втратило всі барви. Розслідування веде молодий лейтенант ( анонім №2 ), якому доведеться на собі відчути всю несправедливість світу, розбещеність так званої еліти, продажність практично всіх суспільних ланок. Він як і майор- вигнанець,…

Найскладніший, найглибший і найнеоднозначніший твір Ульяненка, як на мою думку. Як завжди сюжет, в прямому розумінні цього терміна відсутній, а є тільки нарізка із минулих, майбутніх, сучасних епізодів життя головних героїв : невдалих коханців- богемної Ілони і бандита Андрія Побіденка, в "миру"- Андрюхи Лямура, які в творі представляють собою реальний, соціальний контекст. Морально- філософський контекст являють собою батько Андрія- селянин-невдаха, який шукає правди і священик-проповідник Лаврентій, який і уособлює собою вищу мудрість.

Ти не пустив до серця Бога. В годину відчаю ти вибрав ненависть і озлобленість замість любові

Роман дуже схожий на "Жінку його мрії"- такий же скандальний ( за нього нібито Ульяненка піддала анафемі РПЦ ), так же багато сексу й матюків, головні герої…

Досить дивний роман, постійно шукав якусь цікаву ідею, що ховалася за абсурдними діями сужету, але не знайшов, або  її і не було... Дивує ще той факт, що розкриті більш-менш були всі другорядні персонажі, а от на головного героя забили. Якась безглузда містика,  персонажі(динозаври) з паралельного світу постійно говорять про літературу 19,20 ст, Олесь напічкав роман великою порцією абсурду(от тільки навіщо? мені ані смішно не було, ані сумно), який там не клеїться. Там всі постійно дохнуть, жруть наркоту і трахаються, це звісно круто, що автор любить бітників та контркультурників (відчувається Берроуз, Паланік, Велш), але його матеріал виходить другорядним на їх фоні. Текс написано "топорно", важко розуміти хто до кого звертається, а інколи автор так обриває розповідь і починає нову, що…

Роман «Сталінка» Олеся Ульяненка відображає дійсність «лихих 90-х». Суспільство остаточно втратило будь-яку моральність, а ті, хто ще здатен бути людиною (Лорд-Йона), не можуть знайти собі у ньому місця.

Дивно, що «Сталінка» була написана за багато років до подібних за тематикою «хітів» російського ТВ: «Бригади», «Жмурок» тощо. Однак «Сталінка» - читання не для розваги. Це дуже важкий для сприймання і осмислення твір; я б сказала, занадто концентрований: різка зміна подій, сни-галюцінації, образи-символи, відвертий натуралізм, мінімум діалогів, речення завдовжки у абзац з багаточисельними «крапка с комою»…

Читаєш і відчуваєш себе просто по вуха у лайні. Як добре, що це не моя реальність; як сумно, що для когось це проза життя…