Рецензии на книги — Иван Нечуй-Левицкий

Смешно, но грустно... Вот иногда хочется расслабиться и не воспринимать серьезно прочитанное, но не всегда выходит. Думаешь смешно же, а потом становится так грустно от того, что для кого-то это правда жизни. Вот так и в "Семье Кайдаша" с одной стороны очень забавно читать о перипетиях, а с другой печально от того, что понимаешь, некоторые люди реально так живут.

Читала произведения в юности и еще тогда возникло щемящее ощущение внутри, видимо не умела уже тогда расслабляться относиться не серьезно, поэтому некоторые моменты раздражали и вызывали ужас, а другие искренне смешили и забавляли.

Так как Нечуй-Левицький является одним из тех авторов которые есть в школьной программе по украинской литературе, я знакомилась с его творчеством именно в школе, а тогда все воспринималось в штыки,…

Книги Нечуй-Левицкого - отличное чтение для души и настроения. Есть в них юмор, милые сердцу картины природы, остроумные наблюдения за человеческими характерами и отношениями. По произведениям украинского классика можно знакомиться с жизнью села в давние времена: подробные описания нарядов и обстановки, обычаев и нравов, праздников и будней наполняют книги особой атмосферой старины. Исключительно интересны подробности традиционных обрядов: сватанья, свадьбы, гулянья на Пасху или крестины, которые длятся долго, продолжаясь весёлыми перемещениями от соседа к соседу...

Главные герои этой книги - батюшки и их матушки. В повествовании можно встретить самые разные духовные чины, но основной выбор пал на два семейства - Харитона Моссаковского и Марка Балабухи. Такие разные герои позволили…

Я бы даже не догадался искать старых богов в колядках. Хотя сейчас то и колядок не встретить того времени, когда о них упоминалось. Возможно, слушай подобные я каждый год, то и сам задался бы вопросом о ком же в них рассказывается. Однако истории о них получились не особо увлекательными, поскольку восстановить целостность лишь по колядкам довольно сложно. Да, автор попытался выжать то, что смог, но все это лишь поверхносные обрывки. Думаю в старину легенды и мифы о этих богах были куда насыщенне и интереснее. Однако сейчас восстановить их не представляется возможным. Что же касается прочих существ, то нынче о них можно найти куда больше в других источниках, но на то время эта книга была одной из немногих в своем роде. Хотя и сейчас она довольно удивительна, поскольку о большинстве богах,…

Приступая к данной книге, я опасалась излишнего погружения в вопросы религии, молитвы и богослужения. Но произведение порадовало лёгким, ироничным сюжетом в стиле "Вечера на Хуторе" или творчества венгерского писателя Мора Йокаи.

Тут прекрасно передан колорит украинской жизни ХIX века, особенности ведения хозяйства и отдыха, различие между сельским традиционным бытом и городским, который тяготел к европейской моде. Отчасти мне даже было мало подробностей про церковный уклад того времени, хотя автор и описывает, как община выбирала священника, как он ездил к владыке для рукоположения, как постепенно священников "из своих" сменяли назначенные сверху, так как стали отдавать предпочтение образованным представителям духовенства, учившимся в семинарии.

Не обошёл автор и тему взяточничества,…

Веселое произведение, хотя в школьные годы оно таким не выглядело, поскольку тогда еще особо не был знаком со взрослой жизнью и, соответственно, некоторые вещи смотрелись совсем иначе. Да и тогда насильно заставляли читать, что тоже весьма пагубно влияет на желание и в итоге на мнение. Теперь же я смог оценить юмор совсем другими глазами. Не особо, конечно, понял, когда и где молодые могли успевать зачать детей. Жили и спали всем большим семейством, днем все с утра до вечера работали по хозяйству, а дети все равно рождались. А вообще не знаю, как можно быть такими жадными, ведь родные же люди. Изначальная совместная жизнь мне была понятна, поскольку жить лучше, конечно, отдельно от родителей, чьих бы то ни было. Но потом они готовы были поубивать друг друга из-за груши. Накрывали бы по…

Книга состоит из двух произведений. Первое — это сказка. Она совсем небольшая, но довольно необычная, а еще она больше похожа на фэнтези. Жаль только что в ней история не развернулась на полную, а показалась лишь в виде завязки. Думаю, с нее получилась бы очень неплохая полноценная книга, если продолжить начатое. Что же касается второго произведения, то оно оказалось куда интереснее. Это история о разделе украинского народа на две части, что привело к братоубийственной войне, разрешить которую довольно непросто, поскольку каждая из сторон хочет лучшего для Украины, но видит это лучшее по разному. Одни хотят быть под польским покровительством, а другие — под московским. Понравилось то, что книга разделена на маленькие истории, где в каждой своя интрига, и которые в итоге сошлись в общий…

В самом произведении нет какой-то интриги или ожидания, чем все закончится, поскольку совершенно не понятно к чему ведет нас история. Но все равно читается с большим интересом и с приятной улыбкой. Вроде бы и нет слишком смешных моментов, над которыми я бы смеялся, но улыбка присутствовала на каждой второй странице. Персонажи мне не особо понравились, но наблюдать за ними все равно было увлекательно. Две главные героини получились слегка с перебором: одна настолько ленивая, что вообще ничего не делает, а вторая наоборот отдохнуть никому не дает. Это ж надо настолько хотеть улучшить свой достаток, что даже на старости лет экономить на еде для своей же дочки и ссорится с ней из-за этого, хотя имеют огромное хозяйство и море наемных работников. Сидеть караулить детей, чтобы те вишни в ее…

Классика украинской литературы. Школьная программа. Жила-была семья. Жили они хорошо. Да вот пришли реформы, та отменили крепостное право в Украине. И жизнь уж не как раньше, и способы зароботка, а отношения в семье и подавно. Родители теряют свой авторитет, дети пререкаются с родителями (что никак абсолютно не было допустимо в семьях 19 века). И пошло-поехало... Начинаем деградировать. Читать эту книгу было с одной стороны приятно, смешно и забавно, а вот с другой совсем не хотелось читать всю эту ругань, наблюдать за постоянными скандалами и драками. В начале книги я встретила замечательных, хороших героев. Но вот что произойдёт с ними к окончанию книги? Книга однозначно хороша. Особенно то, что при помощи неё автор хотел провести аналогию между семьёй и страной. Каждый герой…

В школе мы проходили много классических украинских авторов, но с Левицким я почему-то не была знакома, хотя его фамилию доселе уже слышала. Это было почти случайное знакомство и не смотря на оценку я не могу назвать его неудачным. Относительно последней я долго не могла определиться. Восторга меня не вызвал тот факт, что книга оказалась о церковных товарищах, тему которых...я не совсем люблю. Но здесь об этом думать не приходится, так как нам рассказывают о жизни людей, а не религиозных телодвижениях посланников божиих. Частенько я начинала "реготати", как коняка, а потом только осознавала где я нахожусь и насколько хорошо слышно не тем людям, что я не то, что нужно делаю (: А то идёшь такой мимо склада деловой кому-то люлей отвешивать, а оттуда резко и громко драконье…

Істинно геніального письменника читати завжди приємно і цікаво. Нечуй- Левицький саме такий автор. Ще в школі, коли в рамках шкільної програми з української літератури ми всі читали "Кайдашеву сім'ю" , мені подобався цей твір. Викликали сміх постійні суперечки, негаразди цієї сім'ї, непримиримість Кайдаша і його жінки у відносинах з невістками, кумедні ситуації.

Читаючи вже зараз "Кайдашеву сім'ю", сміх вже викликало мало що. Все таки більше на перший план виступає відсутність порозуміння, а що ще страшніше - небажання знайти це порозуміння в сім'ї. Доведена до абсурду ворожнеча між старшою невісткою Мотрею та її свекрухою вже викликає просто подив та якусь відразу. І розуміння того, що автор все таки писав з натури, збираючи ці образи серед народу, показує, що так і було, свекрухи…

З чого почати? З того, що смішно? Чи з того, що сумно? А може з того, що нічого не міняється? Роки проходять. В космос летять кораблі. Автомобілі приходять на зміну коням. А віз і нині там. А люди залишаються все такими же. Гоноровими, чварливими, готовими дертися за клаптик землі до крові навіть з братом. Іван Нечуй-Левицький написав безсмертний роман. На всі покоління. Не старіють його Мотря і Карпо, Лаврін і Мелашка. Не здається стара Кайдашиха, і все так же заглядає в чарочку старий Кайдаш. Може поскидали очіпки і шаровари, поврізали коси та збрили вуса, але все-таки де-не-інде, уже не в гарненьких, немов мальованих хатинках, а в дорогих міських квартирах лунають сварки за дачі, гроші, спадок. Сумно, чи не так? Але такий уже в нас менталітет. І тата бити разом, і Батьківщину боронити…

Від цієї книги важко відірватись. І я не пам‘ятаю іншої,схожаї на неї. Про таку говорять:»Самобутня». Так воно і є. Атмосферна, образна, епічна. З нею ми поринемо в часи, дивлячись з сьогодення, стародавні. Але, от дивина, проблеми їхні так іноді схожі на наші, і ніде не ділася тяга до грошей, до влади. І гріхи ті ж, і бажання,і радощі, і сум. От тільки тоді простіше все було, по-простому, без метушні. Так, то правда, що раніше час плинув не так швидко. Не поспішали люди, не поспішав і він.

Треба мати велику мудрість і тактичність, щоб так з легким гумором, сатирою написати про дві церковні сім‘ї, про їх протистояння, не прості відносини, та що там, майже ворожнечу. І вийшло цікаво, правдиво, а місцями і сумно. І ніякого богохульства.

Чи знала Онися, донька старого священника Прокоповича,…

После Гоголя и Лескова я просто не могла пройти мимо книги Нечуй - Левицкого.  Натолкнула меня на её прочтение  рецензия Tin-tinka. И я нисколько не разочаровалась в своих ожиданиях.

Бытописание двух украинских семей  священников легло в сюжетную основу книги. Семья батюшки Харитона Масаковского, тихого и скромного человека  - семья  сельского попа, которого община выбрала своим священником. Харитон Масаковский пошёл по стопам своего отца,  университетов не кончал, требы исполнять  учился  на дому. Он прост в общении, предан вере, малотребователен. И если бы не заботы его жены о благополучии и  накопительстве, так бы и жил скромно, тихо, безденежно, не смея ничего стребовать со своих прихожан. Второй священник - благочинный Балабуха - священником стал благодаря уязвлённой гордости. И…

Темою історичного роману "Гетьман Іван Виговський" недарма стає доба Руїни в Україні. Саме Руїна, а не гетьман Іван Виговський - головний герой твору. Івана Нечуя-Левицького цікавить історичне тло, інтер'єр, на фоні якого відбувається розпад Гетьманщини, держави, вибореної Богданом Хмельницьким. Чому саме постать Івана Виговського? На мою думку, тому що письменник розділяв його політичні вподобання. Він, як і гетьман Іван Виговський, у всьому звинувачував Москву, забуваючи, що не Москва, а Річ Посполита причетна до смерті Виговського. У будь-якому випадку, читати цікаво вже тому, що на прикладі героїв роману можна спостерігати, як ще у ХVII столітті розкололася Україна на Лівобережну і Правобережну. І справа не в берегах Дніпра, а в людських головах. Одні тягнулися до Московії, інші - до…

Повість "Хмари" Івана Нечуя-Левицького - одна із перших спроб в українській літературі ХІХ століття писати не на сільську тематику, а про інтелігенцію. Чесно кажучи, спроба вдала. Читаючи, сторінка за сторінкою все більше вболіваєш за ідеали Павла Радюка, якими би примарними вони не були. А хмар у голові головного героя було достатньо. Думаю, прототипом Павла Радюка є сам автор. Згадаймо біографію письменника. Він, як і його персонаж, вчився в духовній семінарії, мріяв про самостійну Україну, жив у хмарах. Тема примарного життя - центральна не тільки в повісті "Хмари", але і в житті Івана Нечуя-Левицького. Мені здається, що проблема української інтелігенції з покоління в покоління криється саме в її аморфності, інфантильності. Щоб змінити життя на краще, потрібно не мріяти, а діяти.…

Зізнаюся, я все-таки люблю Івана Семеновича більше як автора "Миколи Джері" і вже зовсім обожнюю за улюблений твір із програми української літератури для школярів - "Кайдашеву сім’ю" . Але мені особисто було дуже цікаво подивитися на українське духівництво кінця ХІХ століття очима цього автора - сина священника й випускника духовної академії. Власне, за всіма законами тогочасного суспільного устрою, Іван Левицький мав би стати таким ото батюшкою, як герої його твору, узяти за дружину якусь попівну та й продовжити династію українських священників. Натомість його життя склалося зовсім інакше, а своє глибоке знання законів, за якими жило духівництво, знайшло свій відбиток у таких от творах. Мушу сказати, духівництво того часу - абсолютно особливий світ. Священники (дуже часто -…

На перший погляд здається, що Нечуй-Левицький занизив власну планку, встановлену перед тим блискучою "Кайдашевою сім'єю", беручись не за намацану вдячну тему й розгортаючи її найвдалішим штибом. Але лише на перший. Автор воліє універсальності, бо його не лише то веселять, то печалять, а то й змушують обурюватись картинки народного побуту, - переймається він також ідеями й абстракціями, що вирують серед міської інтелігенції. Ідеями патріотизма й космополітизма, рівноправ'я й просвітництва, що нівелюють відношення до побутових справ, а справи сердечні взагалі відсувають на задній план. А без сердечних справ ніяк не обійтись, бо ж і романний жанр вимагає, і головні герої - люди молоді, та й ще дія відбувається в травні. А починається вона в Кишеневі, де ми знайомимося з усіма героями, щоб…

"Князь Єремія Вишневецький" - один із кращих історичних романів в українській літературі. Іван Нечуй-Левицький уміло оперує історичними фактами, майстерно розставляє смислові акценти. Читаючи про князя Єремію Вишневецького у посібнику з історії, я була вражена його жорстокістю, цю особу важко назвати людиною. Іванові Нечуєві-Левицькому вдається показати, що фатальну роль у формуванні насильника відіграло єзуїтське виховання. З нього свідомо формували монстра. Хоча, звісно, Єремію Вишневецького це не виправдовує. Раджу для прочитання. Історична література, як ніяка, розвиває не тільки художній смак, а й вміння мислити. І, найголовніше, вчить не повторювати чужих помилок.

Флэшмоб 2013 2/35

Не представляю, как это я раньше даже не знала о существовании этой книги)) Когда я начинала ее читать, я думала, что она будет полна юмора и иронии, в принципе вначале так и было. На протяжении всей книги речь идет о двух украинских священнических семьях, простого и необученного священнической грамоте, сыне священника о. Харитоне и его деловой, хозяйственной. черезчур уж командирке и работяге Онисии, и второй семье: обученному "филозофии" академисте о. Марке и его ветренной, быстро увлекающейся влюбчивой Олесе. На протяжении всего рассказа мы видим как сосуществуют на территории одного благочиния две эти семьи: иногда смешно, иногда грустно. Трудно сказать, что эта книга прям очень веселая. Иногда в священнических семьях происходят очень грустные и из ряда вон…

Микола Джеря Колись ця повість була обов’язковою до прочитання в школі. Нині - тільки для позакласного читання. І тут тільки вчитель вирішує, чи варто читати твір, який за тематикою та проблематикою близький до знаменитої "Кайдашевої сім’ї". Як на мене, це робити варто, щоб показати типовість життя селян-кріпаків, які цілком залежать від волі та примх панів. Мало коротеньких "Інститутки" та "Дорогою ціною". Автор знайомить читача з бунтарем Миколою, практично літературним братом Чіпки Варениченка. Він не хоче миритися з тим, що пани керують життям кріпаків, ставляться до селян як до худоби. Він обирає втечу, залишає сім’ю і чекає на зміни. Літературний матеріал дає багато питань для роздумів, і почути думки школярів з цього приводу дуже цікаво.

Кайдашева сім’я Однозначно найцікавіший твір…