Євген Лір – лучшие книги

«Степовий бог» — перша книга з трилогії «Хассара» письменника й перекладача Євгена Ліра, яка побачить світ у видавництві «Дім Химер».

Хассара — це слово звучить, наче пісок, що скреготить на зубах. Безмежна руйнівна сила, яка існувала задовго до появи людства, знов прокидається серед порожніх степів. Та що про це може знати Сергій — чотирнадцятирічний хлопець, що волею випадку познайомився з дивакуватим відлюдником? Чи стане йому розуму лишитися осторонь, чи встоїть він перед спокусою рушити за спалахами химерного світла, що тут і там проймає Запропади-місто? І чи втримає Кам’яна Вежа натиск Великого Ніщо?
Усі відповіді — в серці Степового бога.

На початку збірки «Підземні ріки течуть» автор запалює свічку у темному підвалі – і замикає читача у ньому, лишаючи сам-на-сам з безликими картонними фігурами з порцеляновими головами. У кожної з восьми фігур є своя історія, своя тінь на пожовклій від часу стіні. Навіщо літнє подружжя прямує у самісіньке серце небезпечної зони Темряви? Що ховається за личиною гротескного «ми»? Як утекти від потойбічного птаха, якщо він оселився у твоїй голові? Хто переможе у протистоянні між Китом, Островом і Темрявою? Чи можна знайти Бога? І, зрештою, де не ходить смерть?

Низка символів, що проходить крізь усі частини книжки, поступово перетворюється на тло для прихованої, дев’ятої історії, де поєднуються всі події, всі сенси та натяки. І тоді вам буде що сказати чорній істоті з зубастою пащею, яка чекає наприкінці шляху.

Ці тексти химерні. Приховані знаки – підступні. Силуети за поворотом – жаскі. Зазвичай автор проводить гостей манівцями, підготовленими заздалегідь, аби зрештою розповісти свою історію. Що ж, не цього разу. Євген Лір випускає з підвалів своєї свідомості темних псів, самогубців, шукачів метафізичних істин і навіть художницю-криміналістку, аби ті сплелися у потойбічному танці навколо мерехтливої свічки – уяви свого читача – і змусили його віднайти свій шлях самотужки. Подорож світом цієї збірки небезпечна, але від цього ще захопливіша. Вісім оповідань, що увійшли до книжки, тісно пов’язані між собою символами, подіями та натяками. І якщо вам стане снаги поєднати знаки під правильним кутом, ви отримаєте дев’яту історію, приховану під опалим листям, – бо найцікавіше завжди приховане від очей.

Прислухайтесь. Чуєте? Підземні ріки течуть.

До вашої уваги химерне non-fiction — трікстерський довідник під назвою «Книга вигаданих неістот». Це дослідження дивовижних створінь, що мали би мешкати у небезпечному Краю Снів, але мешкають всюди. Це те, що заводить у найглибші сни, стрічає серед яскравого опівдня, дивиться в спину та чаїться за кутиками очей. Фантастичний ілюстрований бестіарій з міфопросторів, підсвідомо знайомих кожному з нас.

Обережно! Ви тримаєте в руках моторошну та лімітовану річ. Фензин "Бабай" - видання, покликане окреслити читачам сфери зацікавлень та здобутки згуртованого як ніколи вітчизняного горор-фендому.
Це пілотний проєкт української платформи жахів babai[.]com[.]ua і перший крок "темного" мистецтва за межі тісної спільноти жахоманів. Авторів надихнув саме жорстокий та потойбічний, огидний та гнітючий, божевільний та тривожний горор у найрізноманітніших проявах - літературі, музиці, мальописах, кінематографі, фольклорі.
Відтак вони щільно заповнили сторінки аналітичними статтями, дослідженнями, атмосферними артами, історичними екскурсами, кращими зразками власної короткої прози, інтерв'ю з закордонними майстрами та ексклюзивними перекладами класиків моторошного. Усі роботи публікуються вперше та спеціально для фензіну "Бабай" - і цього концентрованого жаху цілком достатньо, аби змусити будь-кого закохатися в лячне назавжди.

Пісні тіней і порожнечі — антологія української темної поезії XX сторіччя.
У «Піснях тіней і порожнечі» письменник, перекладач та дослідник темної літератури Євген Лір поєднує ці дві теми й пропонує новий погляд на наші 20-ті — оптику мороку, містики і згуби. Це зібрання поезій окреслює якщо не канон української постготичної лірики, то принаймні місце, де такий канон міг би утворитись. Євген Плужник, Михайль Семенко, Павло Филипович, Богдан-Ігор Антонич, Олена Теліга та інші поети зазвучать по-новому, а нариси Ліра щодо стилістики, діалектики та їхніх спільних авторських рис допоможуть скласти загальне уявлення про макабричний бік Розстріляного Відродження. Деякі тексти публікуються вперше за часів Незалежності.

Культурна експансія — це процес повільної і поступової окупації Росією українського культурного життя, витіснення з української культури питомих явищ і або їх апропріація, або заміна своїм. Кожен чув про заборони української, знає про русифікованість українського телебачення чи руйнування історичної архітектури в радянські часи. Проте значно менше людей уявляють собі масштаби цієї експансії та глибину російського впливу на кожну сферу культурного життя. Наша антологія подає багатовимірну картину агресивної поведінки Росії в українському культурному полі — від 18 століття і до сьогодні, від архітектури церков до реклами на телебаченні.

В цій історії автор звертає з лінії Темряви і занурює читача у світ потойбічного фольклору деяких народів світу.

Це історія Думена і Хони, які намагаються визволити з тенет оточеного Пітьмою Міста доньку з онуком. З кожною сторінкою автор майстерно посилює ляк читача, додаючи до оповіді химерних фактів.

Це оповідання є дописом-сповіддю персонажа у своєму блозі. Він розповідає про смерть, а точніше самогубство доброго й давнього друга, бо бажає назвати справжню причину його вчинку.

У кожної народності є бодай один давній переказ про людину, яка змогла обманути кістляву. Герой цього оповідання пропонує читачеві власну схему.

Прохромлене різними настроями і алюзіями, це оповідання зауважує протистояння людини і природи, світлого і темного, реального і потойбічного. Художниця Марі заробляє на життя тим, що малює злочинства і фантазії злочинів. Отож, де їй краще працюватиметься, як не на самоті у віддаленій лісовій хижі поблизу озера? Тут роботі сприятиме сама атмосфера спокою і умиротворіння.

Оповідання зачіпає вічне питання: що робило б ваше світло, якби не було темряви? І що як одного разу Темрява все-таки вирішить повстати і повернути звичний, а тому любий їй стан речей — Хаос?

Історія, казка — притча? — що помітно вибивається з настрою попередніх творів. Маленька Мара мешкає з батьками на відносно недавно утвореному острові і є єдиною дитиною, яка тут народилася. Інші мешканці з дітьми приїздять сюди лише на певний час, і саме тому дівчинка часто вимушена гратися на самоті.

Химерне оповідання без початку і кінця. Подорож головного персонажа до прихованого від пересічної людини світу. Воно слугує певним кордоном і розділяє збірку на дві частини, таким чином підгодовуючи читача до повної картини авторового всесвіту.