2

Це була моя спроба долучитися до сучасної української літератури, познайомитися з популярними українськими письменниками, які пишуть українською мовою. Пробачте за тавтологію. Чесно кажучи, досвід виявився невдалим. Напевно, я обрала не того письменника чи не ту його книгу. У всякому випадку, сподіваюсь, що наступного разу я натраплю на щось, дійсно варте уваги. Що стосується цієї книги, автора я обрала випадково з достатньо невеликого списку українських сучасних письменників. А ось мій вибір книжки грунтувався на читанню сторінки з Вікіпедії про Сергія Жадана та його творчість. Було написано, що це — один з його найкращих творів, якій отримав премії і т.п. Боюся, що після такого “найкращого” я ще не скоро візьму знову його книги до рук, якщо взагалі візьму. 817 сторінок, і цілий місяць читання. Часом, я себе просто змушувала, сподіваючись, що далі буде краще, з'явиться глибокий смисл. І ще я щиро вважаю, що не маю права щось висловлювати з приводу книги, яку не дочитала. Заради справедливості слід визнати, що 2-3 глави дійсно читалися більш легко та цікаво, з'являлася логіка та смисл, зникали мати... Наприкінці я навіть, здається, зрозуміла, що автор хотів донести читачам: що треба відрізнятися від сірої маси, мислити, не піддаватися зомбуванню в усіх його видах, не ставати натовпом, нехай навіть з однодумцями, не губити своєї свободи думок. Але який то був спосіб викладу своїх ідей! С першої сторінки українська мова сумнівної чистоти, величезна кількість лайок і матів, назбираних з усього світу, використаних часто зовсім недоречно. Думаю, таким чином автор прагнув наблизити читача до того, що описував. Це було брудно і непрофесійно, на мій погляд, бо освічена людина не може сховати за цим своє вміння достойно та грамотно висловлюватися. Виходила жахлива каша з красивої мови та підзаборного сленгу. В описах дитинства, навіть на фоні ностальгії спогад, постійно стояла відкрита неприязнь до всього, що його оточувало. Він так і пише, що сподівався ніколи більше не повертатися до тих місць, де народився. Я цього не розумію. Ти можеш не любити якихось людей, намагатись забути якісь події, але ненавидіти місця свого народження й дитинства... Ти став тим, ким є саме завдяки всьому цьому, і твоє добре так само звідти, як і погане. Взагалі, через усю книгу проходить ідея пошуку “что такое хорошо, и что такое плохо». Але я, напевно, як інопланетянка, далека від таких методів пошуку. Дуже хотіла зрозуміти, але не змогла. Ніколи не була в таких ситуаціях. Ніколи не шукала “пригод” на свою голову, не вважала, що істину треба пошукати в вині, наркотиках, чиємусь ліжку чи підворотні. Ніколи не розуміла нігілізму. Так само, як і вся молодь, була повна сили, хотіла діяти, змінювати світ і якнайшвидше. Але методи пробувала інакші. Автор пише, що є музика “своя” та “не своя”, і це визначає багато в нашому житті. Цілком згодна. Якщо провести аналогію з книгами, то ця книжка — точно “не моя”.