Рецензии на книги — Наталья Гуменюк

Книга вийшла саме така -Документалка. Це не художній твір. Життя, як воно є -без прикрас. Читалося важко з огляду на тему, але не могла відірватися. Була до 2014 року разів 6 в Криму. Тому місця з сторінок книги такі рідні. Про це варто писати. І багато, багато.... На очі наверталися сльози, коли були два останні розділи. Ніби таке рідне, твоє - просто відірвали. Чи відрізали. Точніше просто вкрали... І зараз в кожної людини стоїть вибір, як це сприймати... Болюча тема.....

Водночас відчуваю острах: історія окупованого Криму і людей, які лишаються там, не закінчується. А ті, хто вийшли на волю, попри все щастя свободи-іще не повернулися додому.

Книга читается на одном дыхании, вызывает много эмоций. Для меня, как человека из Донбасса, ситуация с Донецком всегда была гораздо ближе и больнее и до 2014 года здесь никто не звал Россию и не было движений в её сторону. Но не должны мы забывать и Крым, тем более истории крымчан очень похожи и близки к историям из оккупированных Донецка и Луганска. Точно такое же усиление депрессии с каждым годом и растущее разочарование и безысходность у тех людей, которые голосовали на "референдумах". Истории с политическими репрессиями и давлением властей должны быть знакомы не только на оккупированных территориях, но и внутри классических границ РФ, методы и вера в безнаказанность такие же. Больше узнал о трагедии крымскотатарского народа, за последний век они пережили столько ужасов и лишений,…

Новинка, видана Видавництво Старого Лева цієї весни, яка, дякуючи прискоренню сучасного світу вже встигла застаріти . Але відмінна робота редакторів, всі нюанси щодо актуальності відмічені у примітках - і свіжість врятовано.

Збірка "Загублений острів" намагається переосмислити анексію у класичних стадіях походу за смертю - від гніву до прийняття і вже цим не має права на існування. Адже у кінці має бути примирення із невідворотнім і вільний шлях далі, вже без того, що вмерло. Примирення із втратою. Шлях нової родини, полегшеної на... а ось, до речі, на що? На чумайдан без тримала? На певну кількість квадратних кілометрів? На сотню-іншу географічних назв? Із втратою чого саме пропонується в решті решт примиритися вже?

Збірка "Загублений острів" містить історії кримськотатарських родин, які…

Минає шостий рік від дня окупації Криму. За цей час всі звикли до цього. Українці - що Крим відіріваний. Росіяни - що можуть туди їздити без перешкод. Кримці - що все змінилося. Журналістка Наталка Гуменюк спробувала окинути поглядом ці шість років, озирнутися назад і згадати, як вони минули. За цей час вона сім разів приїздила туди. Спілкувалася з кримськими татарами, родинами політв'язнів, відвідувала Керч після трагедії з Владом Росляковим, була на заходах присвячених Кримській весні. За шість років Україна, схоже, вже змирилася з втратою Криму. Потік новин звідти ставав усе меншим, і тепер їх практично немає, в українців інші новини і проблеми, які висвітлюють журналісти. Ми практично нічого не знаємо ні про проблеми мешканців Криму, ні про здобутки. Там живуть не лише ті, хто вітав…

 Книга Наталі Гуменюк "Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції" назавжди змінить/доповнить ваше уявлення про Східний регіон та його жителів, виплекане традиційними твердолобими ЗМІ (телебаченням, газетами, он-лайн виданнями), які часто під впливом Заходу (на відрядження власних кореспондентів недостатньо коштів, тому інформація найчастіше береться з-за кордону. Про це Ви можете прочитати у Ніка Дейвіса "Новини пласкої землі" та Рішарда Капусцінського "Автопортрет репортера"), пропагують зашкарублі штампи, не бажаючи/не маючи змоги з’ясовувати реальний стан речей.

Книга адресована кожному, хто готовий відкрити для себе інший Схід, розширити горизонти, побачити в людях людське, а також, подолати прірву взаємного незацікавлення, нерозуміння та байдужості, про яку говорить у передмові до…