ЗУСТРІЧ Кінець весни.... «Поезії»

ЗУСТРІЧ

Кінець весни. Високе жито
Б’є пахощами, як тоді,
І серце спогадом прошито,
І сонце – ярий лиходій –
Цілує пристрасно-жагуче.
І даль, і гай, і темні кручі
Відбились в лагідній воді.

Час зупиняється і гасне:
Війна, вигнáння, чужина –
Все як мая́чиво невчасне
Зникає ось.
І знов весна.
І скільки ж то солодких мук в ній!
...І муза у рожевій сукні
Йде на побачення, ясна.
Йде, наближається, сміється,
Тоненьку руку подає.
І серце враз гостріше б’ється,
Юнацтво соняшне своє
Згадавши палко (мов учора),
А – запашна і винозора –
Вже ось.
І серце спрагло п’є
Цілунок, що кінця не має,
Що першим громом клекотить,
Що медом липовим зітхає,
Що ось тече співучим маєм

І вічність обертає в мить.

1948